Частина 1. Паломницька дорога, де не місце для лукавства чи обману

Частина 2. Незвичайні традиції і яскраві люди

Частина 3. Про паспорт мандрівника, незвичайний подарунок і українців, яких немає

Не можна не влюбитися!

В ці іспанські села можна влюблятися щодня. Ні, щогодини!

Сьогодні на моєму шляху їх був неповний десяток. За останні кілька днів – десятків зо три. Всі вони – по-своєму особливі. Десь задивляюся на мощені місточки, десь на акуратні сади, десь захоплюють старезні церкви, біля дзвіниць яких птахи навили величезні гнізда.

Ці села супермаленькі – з десяток будинків, кафешка, магазин є не завжди, аптека, банкомат – теж трапляється раз на три-чотири поселення. Зате тут всі господарюють на городах – зараз збирають виноград і картоплю. Тут вулицями розгулюють овечки і корови. А ще пахне свіжою випічкою і всякими травами.

Ці села заховані в горах, вилізеш на горбочок – зачаруєшся панорамою. Злізеш вниз – будеш задивлятися на з любов'ю облаштовані будиночки. Отак і хожу-брожу, зачарована цим Каміно. )

Вже починає сум брати, що скоро Дорога закінчиться...

Магія Дороги

Бачили б ви по вечорах або на світанку всіх цих пілігримів. Шкандибають, ойкають всіма мовами світу, тягнуть ноги, клеють пластирями свої мозолі і намагаються робити якісь мінімальні розтяжки. Всі такі. І я не виключення. )

Вранці картина ще кумедніша – з ліжок злазять в унісон з похрустуванням кісток і ледь спускаються сходами. )

А зараз в альбергах повно новачків дороги – стартувала так звана фінальна сотня, – то їм ще важче, бо крепатурить в перші дні не на жарт.

Та варто кожному вранці зашнурувати свої черевики, не надто впевнено зробити перші кілька сотень кроків – як починається дивна трансформація. Вже й мозолі не муляють, ноги не болять і спина впевнено витримує вагу рюкзака. Кроки стають дедалі впевненішими і у кожного включається режим польоту) звісно, темп – справа індивідуальна. Але від вечірньо-світанкових слабинок організму – ані сліду. ))

Щоразу, коли відчуваю, що напередодні трохи перестаралася – забагато пройшла чи зашвидко – обіцяю собі трохи зменшити кілометраж. Але дорогою щось стається і зупинятися просто не хочеться. Бо за підйомом – намалюється новий краєвид, за селом вигулькне красивенний ліс, а потім дорога заведе в якесь містечко.... Ти просто йдеш і нічого не рахуєш. А коли порахувала, то виявляється, що до Сантьяго лишилось менше 40 км. І тепер сиджу, посьорбуючи вино і думаю, так ділити цю відстань на два дні? Чи навпаки віддатись вітру, настрою і дорозі і хай вже доведе до фіналу?)....

Головна святиня

Здається, я таки вписала в своє життя дуже особливий розділ. )

Це був 23-й день на Шляху.

Він і привів мене до головної святині Сантьяго-де-Компостела.
23 дні вистачило, щоб вийти на дорогу у Франції і пройти всю Іспанію.

23 дні для роздумів, мрій, спілкування з незнайомцями, яких вже тут, у Сантьяго, при зустрічі просто обіймала.

Сьогодні буде офіційний документ про пройдене Французьке Каміно, святкова меса і знову дорога. Прогуляюсь до океану. )

Хочу щиро-щиро подякувати всім, хто підтримував, вболівав і надихав! Я цю підтримку відчувала. Чесно!

І да, вчора були сльози. І не раз. Від щастя. Від усвідомлення зробленого. Від очікування того, що ще буде. І від розуміння, що цей світ тільки почав відкриватися для мене.

Спасибі! Так, я це зробила!

Іспанських красот вам у стрічку!

Просто село на кілька будиночків з прекрасними двориками. Тут багато різноманітних фруктів – від ківі й винограду до інжиру та яблук. Тут багато вертлявих стежок і лугів

Галіція – дуже живописна. Між селами - лісочки з евкаліптом і густим мохом. Веселі співи пташок та аромати трав.

Це дорога до океану. І вона така ж неймовірна, як і до Сантьяго!

Трохи дивні відчуття сьогодні...

Майже місяць я йшла лише по вказівниках. Жовті стрілочки показували напрямок, таблички нагадували скільки ще кілометрів попереду, а ракушки (символи паломництва), просто сповіщали, що я на своєму шляху...

Сьогодні дійшла до позначки 0.00 км... Далі океан!

Fin de camino...fin de la terra...

Вся Іспанія зі Сходу до Заходу однією стежиною. Сідає сонце, закінчується Шлях, закінчується історія.

Від завтра рух без жовтих стрілочок. ) Буде ще кілька днів іспанської історії, а потім... Потім буде якась інша. З іншим континентом, іншими вказівниками, іншими людьми... )

Читайте також: Свинина по-папуаськи, або Їжа, від якої пухнуть животи