Частина 1. Паломницька дорога, де не місце для лукавства чи обману

Частина 2. Незвичайні традиції і яскраві люди

Паспорт пілігріма

Це фото, щоб ви не забували, як виглядаю)

Жартую. Це фото – мій чекін у місті Бургос. Біля головної місцевої святині – кафедрального собору. Це чергова важлива мітка на моєму Шляху. Третина Іспанії вже позаду. 300 кілометрів вже позаду!

Це мій десятий день на El Camino, і я досі повна сил і натхнення!

Що в руках? Це Credencial del Pelegrino (паспорт пілігрима). В ньому штампики з різних міст, сіл, храмів, альбергів і навіть цікавих кафешок. Малюнки ніколи не повторюються. Тож потім, коли зістарюсь, буду їх розглядати довгими вечорами і розказувати казочки племінничкам, як колись Софіка топала світом. )

Дивовижний притулок

От здавалося б, що такого цікавого мало бути в цій будівлі, щоб заради неї я протопала вчора 40 км?

Кам'яниця самотньо примостилась при дорозі. Навколо поля і річка, через яку перескочив теж вже бачивший літа міст... У будівлі немає електрики, мощена підлога, кілька не надто вичурних вітражів – та й усе. Напевно б її минали ще багато років, якби одного разу хвацькі сицилійці не вирішили облаштувати тут притулок для паломників. Відколи вони відкрили тут альберг, щодня в цій середньовічній будові збирається десятки три-чотири людей. Хоча ліжка є лише для 12. Де мостять решту? Просто на підлозі! Кидають десятки матрасів довкола величезного обіднього столу і всіх кладуть спати) Всіх, хто зайшов і попросився на нічліг.

Але це ще не вся казочка)

Ця італійська трійця щодня готує для всіх смачнючу вечерю. Звісно ж пасту! Відро. Ні, два відра! Так щоб всі наїлись досхочу. А ще вина пів відра) ну точніше, 5-літрова баклашка. Я таку тару хіба в Грузії бачила)

Перш ніж посадити всіх за стіл, господарі провели спеціальний обряд. Кожному, повторюсь, кожному паломнику, вони омили і поцілували ноги... аби щасливо дійшли (і донесли свого власника) до фіналу El Camino, аби Шлях був безболісним і не виснажливим. Інтимне, трошки сором'язливе і дивовижне благословення водночас.

А далі – спільна молитва і веселі італійські посиденьки при свічках. З жартами, гучними розмовами і навіть живою музикою. Знайшлася в італійців гітара, а серед паломників кілька гітаристів)) спати, як для каміно, повлягалися дууже пізно.

- Будь ласка, ніяких будильників! – перед сном оголосив господар. – О шостій я сам вас попіднімаю.

Розбудив – мало сказати. Це була ще одна церемонія! Лише уявіть – середньовічна кам'яниця, звучить багатоголосий церковний спів, чути далекий передзвін... Господар зі свічкою в руках рухається залою, запалює інші свічки. Підходить до кожного і теплим шепотом бажає доброго ранку. Пробудження із посмішкою гарантоване)

Після дружного сніданку, всі звісно ж у Дорогу. Кожного гостя, а тепер вже друга, відпускають за поріг тільки після міцних обіймів і поцілунків.

Отакі бувають вечори і ранки на El Camino... Теплі і щирі, як і весь цей Шлях.

Про українців

Сьогодні мене дорогою супроводжували рідні українські краєвиди. Я ж виросла у степовому Півдні, та й рідний дядько у мене фермерує багато років... Тож що таке поле після жнив знаю добре) насолоджуйтесь і ви!

Та я не про це. Хочеться вам розповісти про українців на El Camino. Точніше, їх відсутність. Скільки часу йду – нікого. З ким не знайомлюсь – о, ти перша з України! Де не зупиняюсь на нічліг, цікавлюсь – хоч були наші? Ні, цього сезону – точно ні. Ого, думаю собі, а сезон тож вже закінчується.

У багатьох церквах, альбергах, кафешках є карти, де пілігрими позначають свої рідні міста. Україна зазвичай пустенька. При чому знаю, що наші тут ходять. Але одиниці. І ці одиниці в загальному потоці паломників просто розчиняються.

В Україні є люди, які намагаються популяризувати El Camino на наших землях. Фактично тут і можна порахувати, скільки нас. Тих, хто вже наважився на цей Шлях тож, кому справді цікаво, приєднуйтесь.

Насправді вся Східна Європа куцо представлена на El Camino. Зустріла кількох поляків, угорців, з чехами подружилась, ще була литовка, болгарин з донькою... Та й усе. Нас, країни Східної Європи, навіть в офіційних списках не розділяють. Ми тут у графі Other Europe.

Зате з європейців тут явні лідери німці, далі французи, потім скандинави. А ще зараз бразильців понаїхало. ) Ходять і їздять пачками по кілька десятків людей. Таке враження, що після Олімпіади там тотальний розпродаж квитків у Європу влаштували. )

Так до чого це я? Іспанія – це не тільки Барселона, Андалусія чи Канари. Цю Іспанію ходити – не переходити і їздити – не переїздити. )

Так до чого це я?-2. В Україні, коли розповідаєш про подорожі, зразу питають про гроші. Мовляв, це завжди дорого, криза, європейці подорожують, бо заможні... І так далі. Так от наступного разу розкажу про пілігримів, які не соромляться говорити, що йдуть з мізерним бюджетом і при цьому у решти викликають лише захоплення. )

Про "лінтюхів"

Ну що, привіт Леон! Па-па, Леон!

Іспанські мегаполіси, звичайно, гарні. Але! Маленькі містечка і села мені більше до душі. Пішла шукати села! ;-)

До речі, відрізок Бургос-Леон багато хто вважає найнуднішим на французькому El Camino. Мовляв, поля та й поля. Або ж стежки в'ються обабіч траси. Зустріла багатьох, хто просто проскочив його на таксі чи автобусі. А це, немало-небагато 180 км, або днів 5-7 ходу, залежно в кого який темп. Але я олдскульна дівчинка, тож на шляху не філоню ) хоч місцями й буває нелегко. Та це все дрібниці! Ще трошки і буде 500 км! З чим себе і вітаю! )))

Незвичайний подарунок

Лише погляньте на цього чоловіка!

Одного дня він прокинувся у своєму домі, взяв рюкзак і вирушив до Сантьяго де Компостела. Його дім неподалік Ейндховена. Це Нідерланди. Тож! Він вже пройшов більше 2000 км! Він перейшов рідну Голландію, потім Бельгію, потім Францію і нарешті Іспанія!

Знаєте, чому він це робить? Бо скоро йому стукне 60. І саме такий подарунок вирішив собі зробити до ювілею. Просто подумав – або зараз, або ніколи.

Свої штампики у паспорті пілігрима демонструє з гордістю. ) Каже, сам не вірив, що колись таке вчудить.

Вдома його підтримують двоє дітей – приблизно мої ровесники і неймовірно тішаться за батька. А сестра намагається вести блог і розповідати, де він і як )

У рідному регіоні він вже знаменитість. Розповідав, що місцеве радіо прислало якось журналіста, аби той з дороги зробив кілька репортажів. Каже, було круто. Тільки так заговорився (це було десь на території Бельгії), що збився зі шляху і намотав зайві кілометри. )

А ще днями друг зробив йому сюрприз. Просто вирахував, де той іде, і приїхав на кілька годин пива разом попити! )

Ось так!

Це крутяк!

Місія виконана! Місце для парковки, тобто намету, знайшла. Хатку збудувала )

Неповні 40 км горами протопала. Ох, да після полів залізти в гори – це крутяк! Правда, останні кілометри долала зі швидкістю черепашки )

Стрейчінг зробила. Шо ше? А, залишилось поїсти і прилити своє щастя келихом вина )

Моя чумаза мордашка, і це сонячне подвір'я передають трохи тепла тим, хто мерзне! )

Шось змістовніше напишу згодом, сил немає )

Далі буде