"Леді Макбет" – вільна інтерпретація повісті "Леді Макбет Мценського повіту" російського письменника Миколи Лєскова. Катерина перетворилась у Кетрін, а події фільму відбуваються в Англії. І якщо початок творці фільму зберегли сталим, то фінал сценаристи переписали.
Також у кіно: "Геошторм": як ідіоти в космосі погодою на Землі керували
17-річна Кетрін швидко усвідомлює, що її чоловік сексуально неповносправний і життя з ним буде схожим на полон. Дівчину обмежують в прогулянках вулицею, які вона так любить і прокидатись зранку їй стає все важче – бо незрозуміло навіщо. Потрібно сидіти за столом, слухати як чоловіки говорять про свої справи, старатись не заснути. А ввечері заборонено засинати, не дочекавшись чоловіка в ліжку. До Кетрін навіть служницю приставляли, щоб та не давала спати до повернення чоловіка.
Благо і чоловік, і свекор дівчини їздять в тривалі поїздки, залишаючи дівчину в домі одну зі слугами. За таких умов Кетрін наршеті почуває себе вільно. Навіть занадто вільно. Впродоводж фільму дівчина вчиться розсудливому егоїзму, що межує із жорстокістю. Кетрін дуже швидко зрозуміла, що комфорту та щастя їй ніхто не забезпечить, а отже, треба діяти самотужки.
Якщо спочатку глядач співпереживає головній героїні, то чим ближче до фіналу, тим більше зникає приязнь до Кетрін. Її надто довго тримали на прив'язі. Чи можна сказати, що цю дівчину згубили обставини в яких вона опинилась? Можливо. Але щоб зробити висновок, треба бачити фільм на власні очі.
Кажуть, коли жінка закохується, то у неї з'являється вогник в очах, а зовнішність стає привабливішою. Жінкам личить закоханість, і вищезгадані зміни завжди видають це почуття. Актриса Флоренс П'ю показала цілу низку метаморфоз характеру головної героїні. Миле дівча перетворюється у жорстокого монстра, коли у неї забирають чи то кохання всього життя, чи то єдину цяцьку у тій глуші.
Неприборкана пристрасть заводить Кетрін в солодку аморальну темряву і доводить до нечуваної жорстокості. Зовнішність П'ю якраз чудово підходить під образ "тихої води, яка греблю рве". Це саме те, що потрібно було "Леді Макбет".
Чим найбільше запам'ятовується це кіно? Тишею. Ніякої музики, лише голоси і звуки, які загострюють зір. І в кінці ми чуємо шум, схожий на дзвін у вухах. "Леді Макбет" – сильне кіно для особливого глядача, зацікавленого не лише в тому, щоб посміятись, а й зніяковіти від жорстокості.
Також у кіно: "Баррі Сіл: Король контрабанди" — грінго, який доставить що завгодно куди завгодно