Про акторську кар'єру і трансформації на сцені театру, зйомки у фільмі американки Роксі Топорович та перевтілення у Василя Стуса – Дмитро Ярошенко відверто розповів про свою роботу і розвиток кінематографу. Не оминув 24 канал і резонансної теми судових позовів Віктора Медведчука, які стосувались не тільки фільму "Заборонений", але й книги Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса".

Дивіться також Інтерв'ю з творцями "Атлантиди": про війну в Україні в очах іноземців та чому "палає" у росіян

Доброго дня, Дмитре! Ви добре відомі українцям завдяки виставам театру "Дах" та фільмам. Відтак цікаво: Дмитро Ярошенко на сцені театру і у житті – це дві різні людини?

Звичайно, фізичне тіло залишається тим самим. А те, що вже треба там грати за сюжетом, за лінією, яка надана драматургічно, то воно відрізняється від Дмитра Ярошенка в реальному житті.

Ви говорили: "Театр для мене значить більше, мабуть, ніж життя. Цікавіше за життя". Що саме Ви мали на увазі? Чого у житті Ви точно не можете собі дозволити на відміну від сцени?

Ой, це я вже казав дуже давно, ще в юному віці. І в той час я це відчував. Насправді зараз теж відчуваю те саме, але не тільки на сцені театру, а на сцені мистецтва. А його видів дуже багато.

Але все одно ці речі є в кожної людини, ці енергії ми можемо спостерігати всередині. Тому сцена дає таку можливість збоку на себе самого подивитись і відіграти те, що неможливо часом у житті.

Часом підготовка до ролі триває тижні, а то й місяці. Як Ви готуєтесь до перевтілень у нових персонажів? У Вас є якісь особливі акторські ритуали?

Насправді підготовка до ролей йде все життя. А для якоїсь конкретної – дивлячись від об'єму і нотної, драматургічної партитури. В театрі це може бути мінімум місяць, а далі все залежить від можливостей і обставин. Може тривати і пів року. Часом вистава вже йде, а роль доробляється.

В кіно все також залежить від обставин. Але час потрібен, це точно. Я просто дивлюсь фільми, читаю, намагаюсь спостерігати риси образу глибше і пробувати повторювати.

Яка роль в кіно чи театрі була для Вас особливо близькою?

Багато з них. Якісь глибші, якщо в кіно – це роль Василя Стуса або "Інгліша" з фільму "Джулія Блу". Там теми пересікались сильно з життям і резонували з реальністю, з болем, який є всередині.

Дмитро Ярошенко про акторську кар'єру і ролі в кіно
Дмитро Ярошенко про акторську кар'єру і ролі в кіно / Фото Тетяна Лагановська

Наразі у Вас кілька кіноробіт. Серед них – "Джулія Блу", знята американкою українського походження Роксі Топорович. Чи відрізняється її манера чи вимоги до зйомок з вітчизняними режисерами?

З Роксі мені дуже запам'яталось, що з першого знайомства і читання сценарію, – це великий професійний рівень і водночас свобода. Професійний, бо вона навчалась в кіношколі в Нью-Йорку та є членом журі кінофестивалю Sundance, який досить знаменитий та має відбір фільмів з України і інших країн Східної Європи. Вона формує саме цю категорію. Тому Роксі багато надивилась стрічок, в неї добрий досвід.

А на майданчику упродовж всього фільму – це професійний детальний підхід, хоча це був її дебют, перший повнометражний фільм, ще й в іншій країні.

З іншого боку – це свобода. Часом, коли на майданчику було багато народу, шумно, вона просила всіх відійти і залишитись тільки тих, хто має бути там практично – актори, оператор, звукооператор, костюмер.

Це важливо в такому інтимному підході до створення сцени, до відтворення сцени. І в цьому є десь різниця. Часом буває, проходиш повз зйомки, там знімається машина, а стоїть величезна кількість людей.

Під час перегляду фільму здається, що Роксі Топорович врахувала багато дрібних деталей, на які хочеться звертати увагу.

Знаєте, там було ще більше матеріалу, який ми відзняли і він частково не увійшов. Залишилось багато цікавих моментів.

Режисерка Роксі Топорович на зйомках
Режисерка Роксі Топорович на зйомках "Джулії Блу" / Фото Facebook / @yaroshenkodi

Чи є якась сцена, яка не увійшла до фільму, але Вам її бракувало в остаточній версії "Джулії Блу"?

Там було більше сцен, пов'язаних з війною чи дружбою, або зі стосунками. Були досить теплі епізоди між солдатами і ця історія Юлії і "Інгліша". Але для хронометражу треба, щоб все було чітко і трималось загального цілого.

У стрічці Ви зіграли снайпера, який переживає посттравматичний синдром. Чи були у Вас якісь страхи чи застереження щодо зображення вашого героя?

Так, якраз було літо 2015 року, другий рік війни. Ми всі тоді були в Києві, День Незалежності, парад. Коли ми готувались до зйомок, я консультувався з солдатами, які тільки звідти повернулись, також двома снайперами, американським і шведським.

Вони мені розповідали про посттравматичний синдром, про деталі поведінки, про психологію. Також дивився фільми, американські і наші, пов'язані з цією темою. Звісно, після кількох місяців такої роботи я був дуже радий відпочити.

Читайте також Інтерв'ю з творцями "Атлантиди": яким буде Донбас після нашої перемоги

Було кілька дуже реалістичних снів, коли снився Донбас. Але це нормально і для чоловіків-воїнів це нормально, вони знають, як з цього виходити.

Війна – це крайній вчинок, коли не можна жити мирно, спокійно і не можна домовитись. Але з іншого боку, слава Богу, що вона не розходиться далі.

Зараз важливо підтримувати ветеранів, воїнів, і взагалі населення мистецтвом, арттерапією, фільмами, музикою. Це дуже важливо для психічного здоров'я і майбутнього, особливо, молоді.

Постер до фільму
Постер до фільму "Джулія Блу" / Фото Пресслужба фільму

У стрічці "Заборонений" Ви зіграли легенду української літератури Василя Стуса. Які у Вас враження залишились від цієї ролі?

Це дуже тема широка і глибока. В мене враження було такого тотального підходу, коли це резонує з усіма твоїми рівнями життя, з усіма твоїми людськими проявами, от з кожною клітинкою.

А потім, коли все відзняли, звичайно, можна було краще зробити. Але є відчуття, що правда відбулась і добре, що фільм є, що його не заборонили повністю, і що його мають змогу дивитись. Це дуже важливо.

Нам варто пам'ятати про Василя Стуса, про його вчинки, про його долю, читати його твори.

"Заборонений": дивіться трейлер до фільму

Ще перед виходом фільму спалахнув резонансний скандал з Віктором Медведчуком. Тепер суд заборонив поширювати книгу Вахтанга Кіпіані. Чи вважаєте ви спробою стерти фрагменти історії, як часто було у ХХ столітті?

Взагалі про Медведчука і про це все немає коментарів. Вже дуже багато сказано і написано, є багато відео, тому тут казати ще щось, зайве.

Дізнайтесь більше про справу Цензура та безглузда заборона: що юристи кажуть про справу Стуса

Мені здається, у незалежній Україні про заборону книг чи цензурування фільмів взагалі не має йти мови. Бо складається враження, що історія повторюється і українцям знову намагаються викривити факти минулого.

Тут з одного боку кажуть, що історія повторюється, але з іншого боку – людям і взагалі світу кожну секунду дається шанс, щоб щось змінити. Це як відбитки пальців людини, історія не може повторитись точно так само. Але в східній філософії є такий термін, який називається "сансара", або "ходіння по колу", є ще "рух по спіралі", "вгору або вниз". І тут, звичайно, є ця циклічність, її можна спостерігати. Звичайно, ці події резонують, бо вони йдуть глибоко не тільки на 100 років назад, а в тисячолітню історію.

Якщо казати про ХХ століття, відбулось стільки репресій, голоду і громадської війни і наслідки після Другої світової війни, коли тим солдатам, які повертались, теж не давали життя або ув'язнювали, або відправляли кудись подалі.

Діти і наступні покоління, які живуть і народжуються на цій території, або на територіях колишнього Радянського Союзу, вони мають право протестувати, вони мають право згадувати і обирати для себе краще життя.

Але, звісно, якщо є якийсь сегмент людей населення, або територій, які не хочуть жити інакше, то це їхній вибір. І вони теж мають право на цей вибір. Але тоді треба порозумітись і дати їм спокійно жити так, як вони хочуть жити. Тоді є шанс, що історія точно не повториться, як вона була колись.

У День пам'яті жертв Голодомору на телебаченні покажуть фільм "Заборонений". На що глядачам, які його ще не переглянули, звернути увагу?

По-перше, головне звертати увагу на своє серце і як воно відзивається. Хотілось би, щоб глядачі, якщо зможуть, додивились до кінця. Це хотілось би.

Звичайно, може бути акторська гра, така чи інакша. Але суть самої історії – вона не вигадана, це історія одного життя, і вона нас всіх стосується.

Хочеться, щоб вони звернули увагу потім на книжки Василя Стуса і його біографію, на видання Вахтанга Кіпіані.

До теми "Ціну правди" і "Заборонений" покажуть по телебаченню: коли і де дивитись

Такі фільми дуже потрібні, особливо молоді, адже на уроках літератури школярі часто не задумуються, що мова йде про реальну людину і її життя.

Так, і це було досить недавно.

Це дуже резонує з минулим, наприклад, в моїй родині теж були репресовані, частина роду забрала війна або голод. Це мені дуже сильно болить.

Дмитро Ярошенко
Дмитро Ярошенко – зірка фільму "Заборонений" / Фото Тетяна Лагановська

Зараз Ви працюєте над якимось фільмом?

Карантин, звичайно, вніс свої корективи. Але творча робота продовжується і над фільмами теж. Якась інформація секретна, і я поки що не хотів би про це відкрито говорити, тому краще дочекаюсь, коли воно вже проявиться, стане більш осяжним.

Українське кіно дуже стрімко розвивається і з 2014 року з'явилось багато стрічок, які без вагань можна назвати якісними. Які б Ви порадили для перегляду?

Таких фільмів досить багато. Звичайно, кінематограф почав розвиватись, бо цей вид мистецтва стрімко зреагував на війну і всі події в Україні. З іншого боку, був Пилип Іллєнко, який відповідав за це, був головою Держкіно. Він справжній професіонал, з родини кінематографістів, тому зробив дуже багато корисних речей. Як буде далі – буде видно. Але це дуже добре, що розвиток відбувається.

Порадив би "Мої думки тихі", "Гуцулку Ксеню". Дуже багато коротких метрів. І вони насправді цікаві. Їх виставляють в Інтернет, в ютуб, частково показують на фестивалях.

Від початку карантину Держкіно, студія Довженка, Український культурний фонд додали в онлайн-доступ коротких історій. Вони, по-перше, від юних режисерів, студентів, це дипломні історії і конкурсні. Саме вони дуже круто і гостро реагують на сучасність і сучасні проблеми.