Інтерв'ю з творцями "Атлантиди": про війну в Україні в очах іноземців та чому "палає" у росіян

У першій частині ексклюзивного інтерв'ю 24 каналу режисер, сценарист, оператор та продюсер "Атлантиди" Валентин Васянович і розвідник, волонтер фонду "Повернись живим" та актор Андрій Римарук розповіли про важливу дипломатичну роботу, яке робить їхнє кіно, чому від нього так "палає" у "вати" та росіян, як змінила стрічка італійську пресу та чому в Японії глядачів і знімальну групу виганяли опівночі з кінотеатру.

Цікаво Час, коли війна на Донбасі завершилась: відбувся допрем'єрний показ фільму "Атлантида"

А також дізнавайтесь, як "Атлантида" вплинула на життя розвідника і волонтера фонду "Повернись живим" після дебюту в кіно, яка сцена йому далась найважче та які несподіванки з режисером трапились на зйомках.

Інтерв'ю з режисером та актором фільму "Атлантида" / Фото: Аліна Тенякова

"Емоційно реакція росіян на мене ніяк не впливає" 

Нещодавно сумнозвісний колишній прем'єр-міністр України і втікач Микола Азаров відреагував на ваше кіно. Позбиткувався через те, що у Краматорську прийшло 3 глядачів в кінотеатр. Повиходило дуже багато ватних сюжетів на російських центральних телеканалах. У Росії, взагалі, "Атлантиді" приділяють багато уваги… Чи вас тішить така реакція наших "небратчиків" з-за порєбрика?

Валентин Васянович: Емоційно реакція росіян ніяк на мене не впливає. Мені нецікаво, що вони про це думають, бо для мене їх не існує. Зловтішаються, що десь хтось не прийшов в кінотеатри? Краматорськ – невелике східне місто, у цьому немає нічого дивного.

На сьогоднішній день, на жаль, ця ситуація не дивна, бо весь світовий прокат впав на 75% навіть в країнах, яким вистачає синефілів (поціновувачів кіно, – LifeStyle 24). До прикладу, в Нідерландах люди просто бояться ходити в кінотеатри.

"Атлантида": дивіться трейлер фільму онлайн

З ваших попередніх інтерв'ю зрозуміло, що на деяких фестивалях люди взагалі дивувалися, що в Україні війна. Запитували, а з ким ми воюємо... У цьому сенсі фільм робить велику та важливу дипломатичну роботу. Як вам реакції міжнародного глядача і кінокритиків?

Валентин Васянович: Безумовно, ми розуміємо, що за канал у нас в руках. Коли потрапляєш на великий фестиваль класу "А", то бачиш безліч журналістів, яким цікаво запитати авторів саме про проблематику, яку ті просувають. Ми це розуміємо, тому виокремили для себе головні меседжі: в Україні відбувається війна між Росією та Україною, а не громадянський конфлікт, не внутрішній. З цієї першої фрази ми й починали наші промови. А далі говорили: ми вам показали, чим війни закінчуються. Бо починаються вони по-різному з економічних, етнічних причин, а закінчуються однаково: ексгумацією. І нам здалося, що цей меседж сприйняли. Андрій це бачив в італійській пресі.

Андрій Римарук: Так, перед Венеційським фестивалем італійська преса багато писала про події на Донбасі, загострення, оскільки тоді був активний період обміну Семаха на Сенцова. І вже після Венеційського кінофестивалю почали більше писати, що це війна. До цього називали в пресі внутрішнім конфліктом.

Валентин Васянович на Венеційському фестивалі / Особистий архів режисера

"Валіку, сидимо, рахуємо…": як сприймали фільм закордоном 

Ви промовисто показуєте, що артфронт – це політична зброя. На європейському кінофестивалі Les Arcs Film Festival вам хотіли дати приз за музику, хоч музики в класичному сенсі у вашому кіно й не було. Є звуковий ряд "самурая української звукорежисури", геніального Сергія Степанського. Особливо мене "музика" вашого кіно заворожила, хоча б у сцені, коли головний герой витягує обгорілих членів моніторингової місії з автівки, що палає… Що ще сталося цікавого на фестивалях? У чому був гумор, а в чому пронизливість, терпкість?

Валентин Васянович: Андрій завжди любить розповідати про поїздку до Японії та про реакцію глядачів. Це фантастичний досвід для нас того, як велика кількість людей може серйозно сприймати твій фільм і бути серйозно налаштованим не лише на перегляд, а й на питання-відповіді після фільму. Ми зрозуміли, чому так відбувається. У них досі не підписаний мирний договір, вони бачили тисячі жертв… І відчуття, що таке війна, їм дуже близьке. Вони можуть емоційно реагувати на наше кіно, а австрійський глядач або глядач з комфортної демократичної країни може сприймати проблему України досить відсторонено.

Андрій Римарук: Ну, слухай, у Японії було класно! Тоді, на жаль, Валентин поїхав з країни, а в мене було ще два покази і нагородження. Показ почався о сьомій вечора, а опівночі нас з кінотеатру просто виганяли! Ми ще годину-півтори спілкувались з глядачами на вулиці. Перекладачка каже: "Мені на роботу за дві години, стоп, розбігаймося…"

За всю світову історію японці добряче знають, що таке війна. На них кидали найбільш потужне озброєння, яке вигадало людство. Вони розуміють, що таке бути утисненим. Найбільше сподобалась японська публіка, бо їм це болить. Їм цікаво побачити, як люди в інших країнах проживають цей процес. Питали лише про наслідки війни, скільки людей воювало, чим займається держава, і більше їх нічого не хвилювало. Я був здивований, бо таких питань не ставили більше ніде, мені ці питання сподобались.

Андрій Римарук на Одеському кінофестивалі / Пресслужба фестивалю​

А яка ж в Японії глядацька культура! На авторське кіно немає жодного попкорну. У Торонто півзалу зайшло з попкорном, я кажу: "Валіку, сидимо, рахуємо..." Проходить 20 хвилин, один-другий-третій глядач пішов, але повертались. Нас ще там ніхто не знав, але вже на першому показі з фестивальними книжками людей сорок стояло і чекало на автографи.

"Неймовірне відчуття, коли змушуєш людину усвідомити, що в моїй країні йде війна" 

Андрію, твій головний герой в кіно лишається жити на Донбасі після закінчення війни, бере візитку від члена моніторингової місії з пропозицією виїхати з "непридатного для життя регіону", проте не пристає на цю пропозицію. Частково знаючи тебе не один рік, я бачила на екрані саме тебе, з твоєю холодною впертістю і впевненістю, спокійною рішучістю і категоричністю. Схоже, що ти ніби не грав, – живий у цій ролі і чесний. І ось коли почалась прокатна історія фільму, ти почав їздити на міжнародні фестивалі, вперше поїхав за кордон, відвідав, країни в яких не був, побував у тому товаристві, яке було тобі до цього невідомим…

Для тебе відкрився інший світ на сьомому році війни паралельно до того, як твій герой поки що залишився у "заповіднику для таких, як він" після її закінчення. Що дало тобі оце перебування на міжнародних фестивалях? Як змінилося твоє життя після дебюту на екрані?

Андрій Римарук: Ні*уя не змінилось. Яким я був, таким і залишився. Зіркової хвороби немає. Цей тиждень закінчиться, я відпочину, буду далі зніматися і паралельно працювати у фонді "Повернись живим". Війна – це річ, яка, с*ка, мене не відпускає. Це робота мого життя, шостий рік я працюю на війні.

Валентин Васянович: Андрій – дуже цілісна особистість, сильний внутрішньо, розумний, має свою позицію, вміє її сформулювати. Розумієте, він має дуже стійку психіку, тому на таких людей незвичний успіх не впливає. Це психічно нестійкі особисто страждають від уваги і слави, Андрій – ні.

Андрій Римарук у фільмі "Атлантида" / Пресслужба знімальної команди

Я мала на увазі інше, як він збагатив тебе? Пригадую, як після закінчення ваших зйомок, Андрій був настільки зарядженим, дві години показував фото. Це дуже оптимістично, мене це вразило!

Андрій Римарук: Найбільше хардкору було за кордоном. Про міжнародні кінофестивалі я можу розповідати дуже багато. Це насправді дуже класно, неймовірне відчуття, коли ти змушуєш людину усвідомити, що в моїй країні йде війна. Наприклад, людям, які цікавляться мілітарним напрямком, я показував тонни фото й відео, розповідав, якими засобами та проти кого ми воюємо, які тактики застосовуємо. Це дуже цікаво.

Також мені взагалі було цікаво побачити світ. От уяви, ти в листопаді в Японії, а на початку березня – у Мексиці! Тобто ніби з цивілізації приїжджаєш в Україну 1991 року! Для мене Мексика – країна контрастів, я реально згадав Україну з початку 90-тих, лише з "макдональдсами". Фільм для мексиканців важкий, вони не розуміють, що таке війна... Ми їх занурили в цей світ. Проте всі покази як у Мексиці, як і в Японії були з аншлагами.

Андрій Римарук на інтерв'ю з 24 каналом / Фото: Аліна Тенякова

Цей новий досвід також дав мені друзів. Справа не в тому, що я щасливий... Я поки що в цьому насолоджуююсь і намагаюсь сприйняти це, використовувати в майбутньому, продовжувати. І я продовжую. Я і далі знімаюсь в кіно.

"48 чебуреків та по тонні заліза в гаражі": про зйомки й несподіванки

Коли ми говорили з актором театру та кіно й військовим Олегом Шульгою, він сказав, що на війні йому допомогло акторство. Розкажи, яка сцена тобі далась найважче, як було було занурюватись, навіть фактично граючи самого себе?

Андрій Римарук: Найважче для всіх акторів – це страждання, що ти не зможеш увійти в образ, поставити голос. Також найперше згадується найсмішніша і найепічніша історія, коли ми з Людою з'їли кожен по 48 чебуреків за знімальний день! А з Васею ми розгрузили у третій сцені в гаражі кожен по тонні заліза.

А сцена з праскою?

Андрій Римарук: Праска – це лєгкотня. Це нормальний мій стан з бодуна: відкрив холодильник, не знайшов пива, пішов розвалив кімнату, і все класно! Це жарт, звісно. Також пригадується діалог перед сценою, коли ми стояли під дощем, і на нас вилили 38 кубів води, а на вулиці – нуль градусів. Ми у вогкому стані цілий день перебували на знімальному майданчику.

Валентин Васянович: Це був крайній знімальний день, ми йшли до кінця, і ми до нього дійшли.

Валентин Васянович на інтерв'ю з 24 каналом / Фото: Аліна Тенякова

Андрій Римарук: А найдушевніша сцена – повернення головного героя у свою квартиру. Я ще пам'ятаю, як ми сперечались: лишати дитячі мешти чи ні...

Валентин Васянович: Маніпулювать чи не маніпулювать?

Андрій Римарук: Та камон, це не маніпуляція.

Валентин Васянович: У нас завжди діалоги з героями відбувалися, бо вони – носії травматичного досвіду, і знають, як ці ситуації працюють. От я не знаю, а вони знають. Були моменти, коли вони говорили: ми б так ніколи не сказали. Тому на рахунок діалогів ми завжди радились.

"Я просто попросив нахр*н прибрати цей екскаватор, бо він мені заважає робити кіно!" 

Валентине, які несподіванки були на зйомках, що вас вразило, яка локація була найцікавішою?

Валентин Васянович: Мені важко вирізнити щось, бо коли ти потрапляєш на локацію, вона починає тобою керувати. Коли ти на майданчику, то можеш додати щось або змінити. Згадалась оця ніжна сцена про те, коли один екскаватор забирає інший маленький екскаватор. Знаєте, з чого вона почалась? Я просто попросив нахр*н прибрати з сцени екскаватор, бо він мені заважає робити кіно! А коли це почалося, я почав казати: "Стоп! Хочу, щоб він тут їздив постійно". Ну, приблизно так воно і відбувається.

Кадр з фільму "Атлантида" / Пресслужба знімальної команди

Далі буде...