Наші пращури створювали прикраси, що гармонізували простір і програмували майбутній рік на добробут. 24 Канал з посиланням на онлайн-виставку "Українське Різдво" Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" розповідає про головні елементи давнього українського Різдва.
Дивіться також Від Наталії до Йосипа: що означають імена, пов'язані з Різдвом
Які різдвяні прикраси робили наші предки?
Дідух
Центральне місце у святковій оселі займав Дідух. Саме слово "Дідух" означає "найстарший", а зі старослов'янської мови перекладається як "дух предків". Цей величний сніп, заввишки 1,5 – 2 метри, виготовляли переважно з жита. Зокрема, з першого або останнього "обжинкового" снопа з лану. Що цікаво, його називали по-різному, наприклад, коляда, сніп-рай, дід або навіть король.
У давнину Дідух освячували у церкві на Спаса, а урочисто вносили його до хати лише на Святвечір, 24 грудня. Він стояв на почесному місці аж до Водохреща, 6 січня. Після цього свята сніп обмолочували, солому спалювали, а його зерном навесні розпочинали засівання ниви.
Дідух / Фото SolomArt
"Павук"
Якщо Дідух символізував зв'язок із землею та предками, то солом'яний "павук" відповідав за небесну сферу та гармонію. Цю легку геометричну конструкцію робили з соломи незадовго до Святвечора. Дослідники припускають, що для наших предків це була своєрідна модель Всесвіту.
Зазвичай "Павука" підвішували на кінській волосині або тонкій нитці до сволока (центральної балки стелі), ближче до покуття або над святковим столом. Найменший рух повітря змушував конструкцію обертатися навколо своєї осі. Вважалося, що цей рух гармонізує простір у хаті, а якщо ще й випадково доторкнутися до "павука" головою, то це було гарним знаком.
Прикраса "Павук" / Фото Pinterest
Свічник-трійця
Невіддільним атрибутом Різдва був живий вогонь. На свято свічки запалювали у спеціальному дерев'яному чи керамічному трисвічнику, який ще називали "трійця". Ці свічки робили з натурального бджолиного воску за два-три дні до свята, вкладаючи в них особливий зміст.
За прадавнім звичаєм, різдвяну свічку могли вставити безпосередньо у горщик з кутею – головною обрядовою стравою. Це світло мало бути присутнім в оселі впродовж усього циклу свят, тобто протягом 12 днів.
Свічник-трійця / Фото Музею Івана Гончара
Витинанка
Ближче до кінця XIX століття українські хати почали прикрашати витинанками. Це ажурні зображення, вирізані з паперу, які стали доступним та вишуканим декором.
У звичайні дні кольоровими симетричними витинанками оздоблювали піч та простір між вікнами. Втім, на Різдво створювали особливі, білі витинанки. Так, на шибках з'являлися паперові ангели, зірочки та хрестики, які нагадували морозні візерунки й додавали оселі урочистості та світла.
Витинанка / Фото Музею Івана Гончара
Ялинка
В інтерв'ю для Суспільне Дніпро культурологиня Наталія Лісовець розповіла, що звичай ставити ялинку з'явився в Україні наприкінці XIX століття, але спершу прижився лише серед міщан. Селяни ж залишалися відданими прадавнім традиціям, шануючи Дідуха та "павуків", а хвою могли використовувати у вигляді гілочок для святкового аромату в хаті.
Статус загального атрибута зимових свят ялинка здобула вже у 1920-х роках. До речі, змінювалося і її вбрання. Так, спершу дерево декорували їстівними та саморобними прикрасами, зокрема горішками, печивом, цукерками й папером. Лише згодом, коли з'явилася можливість, на гілках засяяли скляні іграшки та блискучий "дощик".
Ялинка / Фото Freepik
Різдвяний вінок
Сплетений з хвої вінок став популярним в останні десятиліття. Його форма кола перегукується з давньою ідеєю нескінченності буття. У західній традиції чотири свічки на вінку відраховували тижні посту (Адвенту).
Різдвяний вінок / Фото Freepik
Водночас в українських реаліях вінок на дверях став знаком гостинності та готовності господаря впустити свято у свій дім.