– Чим особливі для Вас батьки?
– Напевно, батьки особливі тим, що вони зустрілися, а потім народився я. Їхня особливість також в тому, що вони мали безпосереднє відношення до музики, до мистецтва. Вони не стали професійними людьми в цьому плані, бо пішли по інших життєвих стежках, але історія була така: тато грав на баяні, гітарі, саксофоні, ще й співав у гурті медичного університету. Пішов в лісотехнічний університет, став техніком, а вже потім почав працювати в міліції, яка тепер вже поліція. Мама грала на бандурі, співала, і мала відношення до танців, до балету. Тобто, було в кого вдатися у музичній сфері. Мені прививали музику як могли.
Все почалося з інструменту, який я не дуже любив – це був акордеон, але все таки 15 років я на ньому відіграв. Потім була гітара, як то кажуть "три блатних акорди" від тата. Пішли в підземні переходи, клуби, гастролі, весілля, все підряд, а завершилося все фортепіано – цей інструмент є коханням всього мого життя.
Павло Табаков обожнює гру на фортепіано / Facebook / @Павло Табаков
– Яку історію з дитинства можете розказати?
– Історія пов'язана з фотографією, яка в мене є дотепер. Мені тоді було десь шість років, поставили мене біля великого зайця з великою морквою. Я не пам'ятаю чого, але я дуже плакав, оскільки хотів йти до того зайця, він мене чомусь лякав. На тій фотографії я заплаканий, але батьки все одно хотіли, щоб Павло стояв біля зайця. Я часто просив батьків, щоб вони привозили мені ковбойські капелюхи, індіанські пір'я, любив пригоди. Пам'ятаю новорічний ранок і в кожного був костюм, ми мали показати, ким ми є. Я був індіанцем, скакав на одній нозі в індіанському пір'ї і стріляв з уявного лука, це було дуже смішно
– У Вашій сім'ї є традиції?
– Якихось традицій яскравих, чесно кажучи, я навіть не пам'ятаю. В нас взагалі сім'я була без особливих традицій. Можливо, тому що виховання було ще за Радянського Союзу. Мої пращури переїхали на Львівщину, не жили там постійно. Можливо, ті, хто жив в цьому регіоні постійно, традиції зберігали. У нас все дуже намішано: по батьковій лінії взагалі з Уралу були родичі, а по маминій – це була Вінниччина, Хмельниччина.
Коли я грав вже на інструментах, як приходили гості, тато казав: "Зараз Павло грає на акордеоні нам. А тепер на гітарі… А зараз ще на фортепіано…. А тепер стає на табуретку, розказує нам віршик – і може бути вільний".
Оце була хіба одна сімейна традиція, бо тато страшно хотів похизуватися, що в нього син грає на багатьох інструментах.
Співак займається плаванням разом із своїми дітьми / Facebook / Павло Табаков
– Про діток трішки розкажете? Чим займаються, схожі на Вас у дитинстві?
– Донечка в мене більш бойова, ніж був я. Вона має сильний характер. Наведу приклад. В нас є своя Творча школа, і з хореографом моя донька Настя посперечалася, що вона спочатку місяць не буде їсти солодощів, а потім перейшла ще на більш потужний період – на рік. І вона тримається! Я дивуюся, що в дитини є стільки сили волі. Вона їсть солодке один раз на тиждень, в неділю. В цей день вона може їсти солодощі без обмежень, але потім – з понеділка по суботу в її раціоні немає солодкого і мучного.
Можна їй позаздрити, бо у вісім років я таким не був точно. Ми часто на все літо їздили до бабусі в село, там було плодово-ягідне морозиво, я його дуже добре запам’ятав, яке коштувало тоді 5 чи 7 копійок, його нам давали, скільки ми хотіли. Постійно були розбиті коліна, бо їздили на велосипедах, на риболовлю ходили з братом. Літо завжди було повне емоцій.
Син підростає, отримує задоволення від дитинства. Йому тільки сім років, цього року піде в школу. Він дуже дотепний хлопчина. Дуже любить кросворди в телефоні і Google карти складати. Вивчив вже всі маршрути, якими ми їздили у Києві та Львові. Знає кожну вулицю, вивчає їх.
Читайте також: Ірина Федишин: "Я дуже щаслива, що маю хороший тил"
– Діти кажуть, які пісні хочуть почути у виконанні тата?
– Я на своїх дітях перевіряю нові пісні, які написав. Вони як лакмусовий папірець для мене: включаю і дивлюсь за реакцією – починають підспівувати чи ні. Старша вже більше розуміє і одразу каже: "Тату, оце ні, це мені не подобається", а сину якщо подобається, то він буде казати: "Включи ще", поки не вивчить напам'ять пісню. А потім співає.
– Як виникла ідея створення Творчої школи Павла Табакова?
– До Творчої школи було декілька поштовхів. Перший був в Америці, в Нью-Йорку. Мені дуже подобаються музичний театр, мюзикли. Я подивився їх більше двадцяти на Бродвеї.
Потрібно виховувати універсальних артистів. Знаю зі своєї практики, що багато вміють співати, але не знають, як себе поводити на сцені, або вміють танцювати – не можуть співати. Я теж належу до таких артистів, не було кому навчити, як рухатися на сцені. І також важливою є акторська майстерність. Можу сказати, що саме на цих трьох "слонах" тримається наша школа.
Я подивився, як працюють подібні школи в Києві, Нью-Йорку – і вирішив відкрити власну. Другим поштовхом були мотивуючі лекції з освіти, яких я подивився дуже багато. На економічному форумі один китаєць казав: "Якщо ми зараз не переформатуємо систему освіти (я говорю про увесь світ), то через 20 років ми будемо мати дуже велику проблему голоду, безробіття і т.д". Теперішня епоха – це епоха роботів, які виконують різноманітні функції замість тисяч робітників. Я десь читав, що один робот виконує роботу трьох тисяч юристів, надаючи юридичні консультації. Технології так швидко розвиваються, що все змінити може лише те, що ми будемо закладати в голови своїх дітей, навчаючи їх.
Павло Табаков у своїй творчій школі / Facebook / @Павло Табаков
– Буде презентація нового мюзиклу від Творчої школи?
– Спершу хочу презентувати у Львові старий різдвяний мюзикл "Фабрика Санти", який дуже успішно був представлений минулої зими в Києві. Київський театр опери та балету для дітей і юнацтва його викупив і поставив. Просили, щоб я написав другу частину, але над цим мюзиклом я працював півроку, а зараз в мене цього часу немає. Все ж таки це 45 композицій, сценарій, тексти, корекція, аранжування – це дуже великий об'єм роботи. Зараз я працюю над двома ідеями мюзиклів. Це вже більш дорослі історії, не дитячі.
Пісні, які я пишу, але які мені не підходять для співу, виконують вихованці нашої школи. Продавати ці композиції мені шкода, це ніби дитина народилася, а ти її будеш кудись віддавати на виховання.
– Чим у школі пишаєтеся найбільше?
– Нашими новими постановками. Є постановка про мавок, на основі якої написаний сценарій для мюзиклу, працюю над цим. Етніка – це дуже близьке для всіх у світі. Бо ми можемо здивувати світ тільки чимось етнічним. Я об'їздив вже більшу половину світу і розумію, що поп-, рок- музикою ми їх точно не здивуємо, про джаз я взагалі мовчу. А от етніка – це те, що буде актуальним завжди. Ще ми зняли недавно класний кліп про пожежників. Рятувальники запрошували нас просто виступити, мали на дітей пошиті костюми, а ми сказали, що ще й відео знімемо.
Творча школа Павла Табакова – 101: дивитись відео онлайн
– Цього року Ви були на Leopolis Jazz Fest. Не задумувалися над тим, щоб записати альбом у стилі джаз?
– Він в мене є. Альбом 2010-го року, мій третій альбом "Кава-Blues", записаний спільно із львівськими друзями-музикантами – Orchestra Vito. Ми розповсюджували його по кав'ярнях міста, але час пішов вперед і зараз в кафе транслюють зовсім інші пісні. Проте деякі композиції дуже актуальні, багато інструментальних грають в київських кав'ярнях досі. Це не зовсім джаз, скоріше поп-джаз, з елементами блюзових акордів, трішки деякі композиції схожі на міські романси. Я не буду тягатися з джазовими виконавцями, які віддали цій стихії все життя. Bobby McFerrin – для мене гуру, тому я в дикому захваті від того, що ці люди приїжджають до нас і нікуди не треба по світу за ними їздити. Купуєш квиточок і йдеш на концерт в рідному місті.
Джаз – це моя стихія, моя віддушина. Я із задоволенням ходжу на джазові концерти, але не співаю в стилі джаз, бо усвідомив, що це не наша ментальна музика. Вона багатьом подобається, але цих "багато", напевно, два відсотки від всіх українців.
Читайте також: Leopolis Jazz Fest 2019: чим цьогоріч вражав неймовірний джазовий фестиваль – фото та відео
– Що для Вас означає виступати на благодійному концерті?
– Зараз рідко беру участь в благодійних концертах, але колись виступав дуже часто. Тепер благодійні концерти йдуть переважно на допомогу військовим. Насправді, дуже багато коштів назбирали Оксана Муха, Олександр Божик і я. Ми їздили в Сполучені Штати з концертами і тим самим збирали кошти для Фонду Revived Soldiers Ukraine, яким керує українка Ірина Ващук, яка зараз живе у Штатах. Це Фонд, що опікується пораненими воїнами, і який організував реабілітаційний центр для військових. Вони збирають кошти не тільки на реабілітаційний центр, а й на протезування, різні пластини і т. д.
Місяць тому відкрився ще один реабілітаційний центр, який називається Next Step – в Ірпеню, що під Києвом. Тепер наші воїни не змушені літати на реабілітацію за океан, а можуть проходити її в Україні. Це дуже велика робота! Наразі ведуться переговори, аби такий центр відкрився у Львові.
Павло Табаков, Оксана Муха та Олександр Божик / Facebook / @Павло Табаков
Тому таку благодійність я підтримую. Це справа для сильних духом людей, які віддають своє життя заради нас з вами. Я вважаю, що такі благодійні концерти потрібні і всі артисти мали б зі мною погодитися.
Також підтримую благодійність для дітей. Якщо в мене є можливість виступити, є вільний день, то я залюбки погоджуся допомогти маленьким діткам, які нездужають. Дружу із Благодійним фондом "Із янголом на плечі" та його директором Юрієм Федечком. Цій людині можна довіритися, він "горить" допомогою дітям. На жаль, зараз є дуже багато шахраїв, які організовують різні конкурси чи фестивалі ніби на благодійність, хоча кошти, які вилучені там, незрозуміло куди направлені. В таких заходах я участі не беру.
– Що Вас приваблює у роботі з мюзиклами?
– Універсальність артистів та універсальність жанру. Це величезний синтез мистецтв, можна сказати, що це повноцінне полотно.
– Чим особливий новий проект Tabakov?
– Він буде більш сучасним за аранжуваннями, більш драйвовим і танцювальним. Це не означає, що Табаков буде сам танцювати, разом зі мною на сцені буде танцювальний колектив.
На моїх слухачів чекатиме танцювальна музика, в якій зміститься лише акцент з лірики і тих традиційних аранжувань.
Над "новим" Табаковим працюю разом із саунд-продюсером Андрієм Бакуном.
Павло Табаков – Ти танцюєш одна: дивитись відео онлайн
– Ваш шлях до успіху був тернистим?
– Це навіть не мої слова, це слова багатьох друзів. По-перше, об'їздив Європу з різними колективами, пізніше так склалось, що переміг в "Шансі". Це був для мене перший серйозний крок до сольної кар'єри, запис першої пісні "Тільки ти моя", одразу вийшов альбом "Тільки ти моя" і , як то кажуть, полетіло… Другим кроком була перемога в проекті "Голос країни".
На сцені я вже приблизно двадцять років. Але мені є ще куди "летіти", правда ж? Звичайно, хочеться вибитись в топи, і не тільки українські.
Тому робота продовжується. Але в кожного своя доля і свій шлях. Комусь одразу все вдається, а декому доводиться добряче попітніти, щоб досягти бажаного результату. Хтось може йти до мрії три роки, хтось п'ять , а ще хтось – двадцять.
Фотосесія Павла Табакова для його нового проекту / Прес-служба
– Слава – яке значення це поняття має для Вас?
– Слава – це самовдосконалення. Це віра в себе і отримання кайфу від того, що ти робиш, коли починаєш світитись із середини.
Тих людей, які світяться зсередини від того, чим займаються, я називаю зірками і неважливо – музика це, економіка, медицина чи щось інше.
Вже зовсім скоро на LifeStyle 24 читайте нову історію успіху.
Автор: Христина Кобак