Окрім офіційної назви на фартух ще часто казали наші бабусі – запаска. Втім цей елемент гардероба мав також інші назви - плат, пілка, запонка, передник. Кожний етнографічний регіон мав свої назви цього предмету. Іноді в одному регіоні зустрічаються кілька назв.
Читайте також Жінки в лавах УПА: фото в національному вбранні, від якого перехоплює дух
З якої тканини виготовляли фартухи
Фартухи-запаски виготовляли з домотканої тканини, виготовленої з конопляних, лляних чи вовняних ниток. Фартух був обов’язковим для жіночого вбрання. Дівчинка одягала його після того, коли у неї починалися регули (маленькі діти носили тільки сорочки). Тобто це була ознака перетворення дівчинки на дівчину. У буденному одязі фартухи-запаски були необхідними, щоби захистити сорочку або одяг від бруду, а у святковому були декоративним елементом.
Конструювання фартухів
Конструювання фартухів залежало від тканини. Якщо це була тканина домашнього виробництва, то такі фартухи шили на одну або дві пілки (пілка – шматок тканини, який зняли з верстата). Якщо було дві пілки, їх з’єднували попереду декоративними швами (Львівщина, Опілля, Бойківщина). Широкі фартухи з фабричних тканин шили з одного широкого шматка, і в декоративних швах вже не було потреби.
Жінки у запасках, Київ, початок 1900-х років / Фото з "Локальної історії"
Фартухи, які ткалися з досить грубої вовни, завжди були в одну пілку. Іноді їх називали килимовими (Житомирщина), бо і цупкість виробу, і його декор нагадували невеликий килим.
На Покутті ткані вовняні фартухи-запаски збирали у своєрідне плісе, що звужувало їхню ширину і вони звисали спереду вузенькою смужкою.
Декорування фартухів
Стародавні фартухи декорували тканими орнаментами або кольоровими смугами (Волинське Полісся, Житомирське Полісся). Композиція орнаменту на фартусі часто узгоджувалася з тканим орнаментом на спідниці. До спідниці, тканої у вертикальні смуги, одягали тканий фартух у горизонтальні смуги, або тканий орнамент на фартусі був ширший за такий орнамент на спідниці. Пізніше вишивка витіснила тканий декор, але традиція геометричних орнаментів зберігалася. Наступним етапом декорування фартухів-запасок був рослинний орнамент. Спочатку він був одно- або двоколірним (червоним або червоно-чорним), а з появою кольорових ниток – поліхромним.
Жінки у вовняній запасці (ліворуч) та гуцулка у запасці (праворуч) / Фото з "Локальної історії"
Якщо для пошиття фартухів використовували однотонну кольорову куповану тканину (ситець, тонку вовну, шовк), то їх могли прикрашати поліхромною вишивкою, а краї оздоблювати фабричним мереживом (Чернігівщина, Волинь, Лемківщина). Орнамент таких фартухів був переважно рослинний. Фартухи з цупкішої вовняної тканини або парчі декорували оксамитовими стрічками або смужками плису (Полтавщина).
У міжвоєнний час (1920–1930-ті роки) стали популярними запаски, які прикрашали поліхромною вишивкою, подібною до вишивки на рушниках (Львівщина, Волинь, Опілля, Поділля). Іноді візерунки рушника і запаски повністю співпадають. Низ таких запасок оздоблювали тороками (випущеними нитками, тип бахроми).
На старих світлинах можна побачити, що замість запаски одягали і складений навпіл рушник. Сорочка, яку вбирали в ансамблі з таким фартухом, також була оздоблена вишивкою. В цей період набули поширення і запаски з чорного оксамиту, вишиті кольоровим шовком та оздоблені бісером (Опілля, Львівщина, Поділля).
Гуцули у святковому вбранні (праворуч) та жінка у фартуху з купованої тканини / Фото з "Локальної історії"
