Українська вишивка пройшла крізь століття, а орнаменти на ній – унікальні та непоторні. Тамара Ніколаєва є авторкою книги "Історія українського костюма" в якій розповіла про складові вбрання XIX-XX століття.
Читайте також Розі Гантінгтон-Вайтлі показала, як виглядала 14 років тому: архівні світлини
Натільний одяг
Сорочка є найдавнішим елементом українського народного вбрання, тож виступала натільним одягом до початку ХХ століття. Вона мала чималу кількість локальних варіантів крою. Для повсякдення цей одяг був стриманий, а от для святкових подій його прикрашали. Естетичним еталоном традиційної української сорочки був білий колір.
Серед багатьох варіантів крою можна виділити основні типи сорочок, що побутували в Україні: тунікоподібна, з плечовими вставками, із суцільнокроєним рукавом та на кокетці.
Що цікаво, забезпечити чоловіка та інших членів родини білизною мала дружина. Часто на весіллі наречений був одягнений у сорочку, що її пошила наречена.
Вишита жіноча сорочка. Середина XIX століття / Фото з Elle
Нагрудний та поясний одяг
Поясне вбрання прикрашало нижню частину фігури, тому його одягали на сорочку.
Чоловічий поясний одяг — це штани різноманітної форми та крою. Називали їх гачі, холошні та ногативиці. Наприкінці XIX — на початку XX століття вузькі штани одягали на Закарпатті та в інших західних областях. У другій половині XIX століття в Україні вже не траплялися шаровари, втім широкий крій штанів у Східній та Центральній Україні зберігався, допоки його не замінив міський крій.
Сорочка заправлялася в широкі штани, а з вузькими штанами сорочку носили на випуск.
Гачі з білого сукна. Початок XX століття / Фото з Elle
Запаска — один із найдавніших елементів незшитого одягу. Спочатку на талії пов’язували задню частину, ширшу і довшу, чорного кольору, потім спереду закріплювали вужчу й коротшу, густіше зіткану синю запаску — попередницю. На свято молоді жінки носили зелені та червоні запаски, які прикрашали тканим орнаментом або вишивкою. Також одягали фартухи-запаски, які носили зі зшитими формами поясного одягу. Крім них, використовували ще й дерги та плахти.
Запаска вишита. Кінець XIX століття / Фото з Elle
Сорочка була популярною на всій території України, однак мала різні місцеві назви. Спідницю-літник шили з грубої вовняної тканини з малюнком у горизонтальну або вертикальну смугу яскравих кольорів.
У центральних районах України траплялися спідниці, прикрашені вибійчастим малюнком, а на Львівщині її шили із саморобної тканини у вертикальну яскраву смужку з рясними дрібними зборами.
На Волині й Поліссі подібні спідниці робили з білого полотна у 5-6 полотнищ і по низу прикрашали орнаментом червоного кольору. Наприкінці XIX століття плахта, запаска, дерга, а також спідниці із саморобних матеріалів майже вийшли з ужитку, оскільки жінки надали перевагу фабричним матеріалам.
Літник тканий. Початок XX століття / Фото з Elle
Українки вдягали на сорочку нагрудне вбрання, що прикривало верхню частину фігури й виразно впливало на загальний силует. В Україні поширювалася керсетка - її шили з фабричних тканин. Керсетки прикрашали плисовими обшивками, вишивкою, аплікацією, а пізніше машинним стібком. Щодо нагрудного одягу з рукавами, то він побутував у вигляді юпки, куртки, вбрання піджачного типу та різноманітних кофт із фабричних тканин. Тривалий час кофти побутували паралельно з вишитою сорочкою та керсеткою.
Жінки у народному вбранні. Початок XX століття / Фото з Elle
Фотопортрет молодої жінки у вишитій сорочці / Фото з Elle
Верхній одяг
Верхній одяг поділявся на осінній, весняний та зимовий. Розвитку у центральних районах України XIX століття набули різні види приталеного верхнього одягу із саморобного сукна.
Свита жіноча з білого сукна. Кінець XIX століття / Фото з Elle
На території України верхній одяг шили середнім та довгим, короткі варіанти побутували у гірських та передгірських районах Карпат.
Таке старовинне вбрання як черкеска, жупан, кунтуш, чумарка почало виходити з ужитку у другій половині XIX століття. Проте його художні особливості розвинулися в інших елементах костюма. Наприклад, раніше жупан шили з дорогих тканин блакитного або зеленого кольору. Поверх нього одягали кунтуш, який прикрашався срібними, золотими або шовковими шнурами.
Кожух, оздоблений аплікацією. Початок XX століття / Фото з Elle
У другій половині XIX століття у центральних областях поширився одяг з овечого хутра, який був доступний заможній частині сільського населення. Вбрання називали кожушанками, хутрянками та шушунами. На початку XX століття овчинно-кожушане селянське виробництво скорочується через використання фабричних тканин та через підвищення цін на сировину. Вишиті кожухи почали виходити з ужитку. У побуті селян з’явився зручний ватяний зимовий одяг із фабричних тканин.
Ганна Зитинюк із подругами. 1954 рік / Фото з Elle
