Якщо навіть у благополучному демократичному суспільстві його "вершки" – акторок – можна так принизити й використати, то страшно подумати, які скелети можуть ховатися в українській "шафі".

Про випадки харасменту (саме так позначають в американському законодавстві сексуальне домагання, форму сексуальної дискримінації в офісі) навіть зняли низку фільмів у тому ж Голлівуді.

Читайте також: Секс-скандал у Голлівуді: зіркові жертви і коханки Гарві Вайнштейна та їхні відверті зізнання

Як же поживає харасмент в Україні? А чудово. Для нього тут і молочні ріки, і кисільні береги, і навіть злочинцем ніхто не називає.

Закон є, змісту немає

Юрист, гендерний експерт Олена Уварова у коментарі сайту "24" відзначила, що в Україні у законі "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" є визначення і заборона сексуальних домагань, але немає жодних механізмів для реалізації.

У нас в законі прописане визначення сексуального домагання, і як мають чинити роботодавці, але все декларативне й абстрактне,
– уточнила юрист.

Далі – гірше. В українському суспільстві не проводяться відповідні інформаційні кампанії, щоб люди розуміли, в чому проблема. "Ми проводили 2 роки тому серед студентів юридичних спеціальностей опитування, і там в тому числі було питання про прийнятність-неприйнятність, нормальність-ненормальність сексуальних домагань. І більшість студентів те, що в світі вважається вже домаганнями, ідентифікували як нормальну звичну практику, що не повинна вважатися сексуальними домаганнями в юридичному сенсі", — розповіла юрист.

Скандал з голлівудським продюсером Вайнштейном, зауважила Уварова, насправді дуже корисний в тому сенсі, що принаймні суспільство звертає увагу на проблему, коли деякі випадки, що сприймаються нормально, насправді ненормальні. Наприклад: на корпоративі начальник брав жінку на руки, кружляв. Пересічна людина скаже, що нічого в цьому такого немає, мовляв, проявив увагу. Але для співробітниці такий надмірний прояв може бути неприємним і носити сексуальний підтекст. Тому люди повинні почати ідентифікувати сексуальні домагання і розуміти, де межа.

Флірт чи вже харасмент?

Як розпізнати, де та сама межа – запитали ми. Навіть легкий флірт у світовій практиці вже вважається домаганням. Є ділові стосунки, і є флірт не на роботі. Якщо є симпатія між людьми – вони це можуть демонструвати не на робочому місці. Корпоративна етика саме про це каже. Але у нас цього не завжди дотримуються. Тому й виникають різні питання, розповіла у коментарі сайту "24" психолог, співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Ольга Плетка.

Часто чоловіки на керівних посадах, а зараз уже й жінки почали таке робити, вважають, що всі їхні підлеглі "належать" їм не тільки по роботі, а й по життю, і вони мають владу робити все, що захочуть. Тобто, якщо людина має владу, то вважає, що вона і "сексуальний мачо" теж. І тоді, незважаючи на те, що у співробітниці є родина, бос може її використовувати, як схоче,
— уточнила психолог.

І далі у нашому суспільстві не йде мова про суд, звинувачення абощо. Далі – просто питання співпадіння бажань, каже Плетка. У підлеглих, які відповідають на флірт, може бути декілька варіантів. Перший – підкоритися домагачеві через страх звільнення, поганого поводження на роботі, якщо не відповідати на флірт. Інший варіант — використати прихильність начальника і ситуацію на свою користь, тоді жінка стає або коханкою, або й дружиною боса. Третій варіант, якщо такого бажання немає, – жінка або сама йде з роботи, або їй створюють такі умови, в яких неможливо працювати.

На роботодавців мало б бути покладено зобов'язання проводити роботу, принаймні, на рівні інформування і просвітництва щодо сексуальних домагань, відзначила Олена Уварова. Але такої практики у нас немає. Тому зараз спробуємо розібратись власними силами.

Харасмент як він є у світі

Ви здивуєтеся, але якщо порівняти все, що підпадає під світове розуміння харасменту, з українськими реаліями, то половину українських працівників можна сміливо судити за такі порушення. Отже, психологічним сексуальним тиском і домаганням вважається наступне.

- Образи. Прямі і непрямі слова та фрази, що дискримінують співрозмовника за статевою ознакою в будь-якій формі. На кшталт "всі баби дурепи" або (саме так!) "вам, мужикам, потрібне лише одне".
- Коментарі щодо зовнішності, компліменти сексуального характеру.
- Усі небажані дотики, погладжування, хапання тощо.
- Пропозиції повечеряти-випити, дзвінки та смс, що не носять робочого характеру, повторювані та небажані.
- Запрошення до сексу, пропозиції сексуальних послуг взамін на будь-яке заохочення (в тому числі — підвищення чи сприяння в кар'єрі).
- Прямий примус до сексу з погрозою звільнення чи інших санкцій у випадку відмови.

Тому навіть оціночний комплімент "Ти така красуня в цій сукні" – це вже психологічний тиск і домагання. Всі слова, які не стосуються робочих відносин – вважаються психологічним насиллям над особою,
— наголосила Ольга Плетка.

Людей, які б зверталися по психологічну допомогу після випадків харасменту, досить мало, відзначила психолог. "Зазвичай вони після значного терміну терапії, десь через півроку, тільки починають про це говорити. Їм незручно про це говорити. Бо у нас начебто цього немає. Але воно є. І поки у суспільстві не говоритимуть, що проблема є, нічого не зміниться", – констатувала експерт.

Так було з тролінгом та булінгом у школі – явищами, які були завжди, але досі ніхто не зважав на них, не називав проявом насилля і агресії. І тільки тепер, коли стали про це казати, діти починають відстоювати свої права, нагадала Плетка. Те ж і з харасментом. Бос буде правий. Бо має гроші на відстоювання своїх прав. В його руках влада відносно жертви.

Борітеся – поборете?

Тобто, в українських реаліях мови про те, щоб захистити свою честь від сексуальних посягань, не йде? Ольга Плетка констатувала, що з її клієнтів жоден не звертався до правоохоронців з питаннями сексуального домагання. "У нашій культурі аксіома, що якщо жінка проти – це вже насилля, зовсім не працює. Якщо взяти навіть статистику зґвалтувань, то більшість чоловіків виправдовують", – констатувала психолог.

Більше того, наголосила експерт, у нас ніхто не вважає сексуальним домаганням психологічний тиск на жінку. А мета того, хто домагається, – зазвичай же не кохання. Часто домагання робляться у вигляді газлайтингу: про людину, якої домагаються, говорять за її спиною з іншими колегами, виставляючи в поганому світлі, наприклад, "дурна, не розуміє, перекручує" тощо. І тоді, коли людина скаржитиметься, що її домагались у кабінеті, на її слова не звернуть уваги, бо ж "дурна" .

Олена Уварова розповіла, що в українській судовій практиці у нас дуже поодинокі випадки, коли жінки звертаються до суду. І ці випадки для жінок не успішні.

Є навіть приклади, коли потім чоловіки подавали зустрічний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої честі і гідності, і суди такі позови задовольняли, бо жінка не могла довести, що факт сексуальних домагань був,
– пояснила юрист.

Навіть коли розглядають справу про зґвалтування, спершу цікавляться, в чому вона була одягнена і чому "туди поперлась", відзначила Ольга Плетка: "І ніхто не питає, чому туди поперся ґвалтівник, у якого з головою щось не в порядку, і він може таке вчинити. І дівчину роблять винуватою".

Захисти себе сам

Що ж робити, якщо ви для себе ідентифікували у своєму новому начальнику потенційного домагача? Ольга Плетка відзначила, що найкращий психологічний захист – тримати дистанцію, постійно. Якщо жінка чи чоловік вважає, що їй чи йому не потрібні службові романи – то тільки ділове спілкування. І навіть якщо той, хто домагається, викликає на "розмову", варто говорити йому, що маєте партнера-партнерку і зберігаєте вірність.

Але не існує єдиного рецепту для всіх, уточнила психолог. Жінка повинна вирішити, чи хоче вона таких стосунків, є у неї певні життєві принципи чи ні. І чоловік так само. Можливо, їм це подобається. Але тоді варто усвідомлювати усі ризики, які можуть виникнути.

Якщо ти стоїш близько до боса, то вважаєш, що матимеш привілеї. Але насправді більше буде обов'язків, які не стосуються роботи. По-друге – як реагуватиме колектив,
– акцентувала Ольга Плетка.

Попереджений – вже "озброєний"

У нас тема сексуальних домагань є соціально-небажаною, бо як все озвучити, то стає страшно йти на роботу, страшно жити, впевнена психолог. Але як інакше ми будемо відстоювати свою гідність, якщо навіть цього не знатимемо і не розумітимемо?

Якщо людина розумітиме, що це вже домагання – тут вже можна поставити крапку, запобігти. І тоді це вже не буде мати розвитку. Людина чітко знатиме, з чим зіткнулася, і розумітиме, на що готова піти, аби втримати роботу,
– пояснила психолог.

Ольга Плетка нагадала про ще одну, вже більшу, навіть світову проблему – так званого "робочого сексуального туризму", коли приїжджають іноземці, відкривають фірму заради того, щоб у них з'явилися в колективі молоденькі дівчата для "обслуговування". Більше того, навіть у вакансіях часто вже вказують "інтим обов'язковий". Жінку розглядають як товар, бо платять їй зарплатню. Але ж зарплатню на роботі платять за навички, дії і компетенцію, а не за інтим.

"У своїх державах вони такого не роблять, а у нас можуть. Я була дуже здивована, коли дізналась, що у мусульманській країні чоловік, який зґвалтував жінку в іншій країні, немусульманській, у своїй державі – неосудний. Бо – так правильно чинити з жінками-іновірцями", – поділилась психолог.

Звичайно, так чинять не всі, і ми не намагаємося посіяти якусь релігійну чи етнічну ненависть. Але факти є факти.

Держава захистить?

Проблема сексуальних домагань багатоаспектна і тільки законодавчими шляхами її не вирішити. Відрегулювати і прописати модель, як має діяти роботодавець, не вийде. Має бути варіативність дій, впевнена юрист Олена Уварова.

В першу чергу має бути належна інформаційна кампанія, на рівні роботодавців. Не в розумінні — "так треба, бо інакше оштрафують", а на рівні "інакше ми втрачаємо репутацію, імідж". І, звичайно, має бути інформування в суспільстві,
— наголосила Уварова.

Вона нагадала про кампанію "Я не боюсь сказати" в соцмережах. Кампанія була досить потужна, в тому числі називались прізвища. Але ж ці факти не переходять в юридичну площину, коли мають бути відповідні юридичні механізми – заява в прокуратуру, поліцію, до суду тощо. Як початковий етап такі акції – добре, бо долається певна психологічна межа. З іншого боку, є абсолютно обґрунтоване побоювання, що в суді людина не зможе довести факт домагання. А наша судова система не готова до розгляду таких справ. Тому тут і з суддями потрібно працювати, розповідати їм про відповідні практики в американських та європейських судах, додала юрист.

Ольга Плетка акцентувала на причині появ жертв харасменту: проблема йде з родини. Коли батьки кажуть дитині, яка не може виконати якесь домашнє завдання: "Ти що, дурний?" – самі забувають, що були такими ж. І дитина звикає, що якщо чогось не розуміє – дурна, не заслужила. Виростаючи, така дитина не впевнена в собі. "Щодо людини, яка поважає себе, розуміє свої межі, у іншої людини навіть бажання не виникне чинити домагання. А якщо людина залежна від іншої, від керівника, наприклад, то що завгодно може бути".

Світ недосконалий, закон недосконалий, люди недосконалі. Але пам'ятайте: головне – якщо ви не дозволятимете себе ображати, це може значно поламати плани як домагача, так і інших зловмисників.

Читайте також: Легалізувати все: "Секс – не злочин!"