Зробити візу – ніби зранку почистити зуби, – мандрівний етно-гурт "Фолькнери"

Це вже сьома родинна веломандрівка. Музиканти за останні 8 років проїхали понад 40 тисяч кілометрів і побачили близько 30-ти країн. З жовтня 2014-го по липень 2017-го сім'я "Фолькнерів" подорожувала на велосипедах з України до Австралії й далі...

Читайте також: Як не побоятись кинути все і розпочати життя у мандрах: досвід українських родин

Що надихнуло кататися світом, чи економний формат їх мандрів, що дають мандрівки та чому подорожувати потрібно і легко, головне тільки наважитись, читайте в мотивуючому інтерв'ю для сайту 24 каналу.

Як прийшла ідея все кинути і почати подорожі світом?

Володимир: Це сталося у далекому 2010-му році, коли ми вирішили об’єднати дві наші найулюбленіші речі в житті: подорожі і музику. Так створили проект "Двоколісні хроніки", у якому ми подорожуємо до інших народів на велосипедах, збираємо пісенний фольклор і відтворюємо.

Виступ в Індонезії на фесті "Азія Трі" разом з українцем Яном

Ярина: Але найбільша наша місія – познайомити інші країни з Україною. На жаль, ми виявили, що про українців мало знають, а деякі і взагалі ніц не чули про Україну.

Тому ми, як музиканти гурту "Фолькнери", часто граємо на вулицях, в кафе, в дитячих будинках або школах, на фестивалях, себто так знайомимо людей з українською культурою.

Чому мандруєте саме на велосипедах?

Ярина: Велосипедом ми проїжджаємо всю країну, бачимо, як насправді живуть люди. Адже культура кожної нації живе не в столиці, а в провінції.

Володимир: До того ж, велосипед – найкращий транспорт, який винайшло людство. Він дозволяє нам рухатись з оптимальною швидкістю, зупинитись будь-коли, проїхати будь-де. Це дуже зручно й вигідно, бо не потребує пального і не забруднює екологію.

"Фолькнери" у Туреччині

Що спонукало до подорожей: ваше єство чи зовнішні обставини?

Ярина: Відповісти важко. Наша натура така. Можливо, ми кочівники! Нам дуже легко зібратись і поїхати. Вже рік тут просиділи – і в дорогу. Це, мабуть, на все життя.

Я давно мріяла мандрувати. Коли мені розповідали про Африку у школі на уроках географії, я вже уявляла, як там подорожую. Коли дорослішала, теж думала, що мандрувати можуть лише багаті. Та згодом познайомилась з Володею, який купив мені велосипед і сказав: "Мандруймо на велосипедах разом? Я вже це роблю". І я подумала, а чом ні?

Уперше поїхали в Абхазію у 2009-му і вже тоді взяли з собою барабани, аби виступати. А наступного року вирішили зробити проект "Двоколісні хроніки" і їздити у масштабніші експедиції. Ми багато знімали в мандрах, бо маємо ютуб-канал "Двоколісні хроніки", де купа серій наших пригод.

Тому це з одного боку і мандри, і спосіб життя, і робота. Адже ми працюємо в дорозі! Знімаємо відео, пишемо статті, продаємо фотографії, виступаємо, співпрацюємо з телеканалами і водночас відкриваємо для себе нові країни.

Кліп, зроблений у Сіднеї, – дивіться відео

Володимир: Відчуваємо до цього покликання. Робимо те, що любимо. Бачимо, що слухачам дуже подобається наша музика, і вони її потребують. Так є, бо ми робимо свою справу.

Читайте також: "Мед і дьоготь": яким є творчий заповіт режисера і мандрівника Леоніда Кантера

Наскільки може бути економним ваш формат мандрів?

Ярина: Коли ми з Володею вирушали у нашу найбільшу мандрівку – з України до Австралії – вирішили, що матимемо лайтову подорож у фінансовому плані. Нашою метою було ночувати лише в наметі! За рік мандрівки з України до Індонезії ми витратили дві тисячі доларів на двох. Це не багато взагалі.

Виступ на вулиці в Індонезії

Володимир: Це значно менше, ніж потрібно для життя в Україні!

Ярина: Однак в Австралії дуже дорого. Тому там я заходилась писати на різні арт-майданчики. Відповідали, що такої музики ще не мали і кликали виступати. Так ми і поповнювали бюджет нашої мандрівки.

Проїхали 13 країн з Володею, а як народився Маркусь, проїхали ще 5 країн Південно-Східної Азії з ним. І звісно формат мандрівки змінився. Обмежитись лише наметами було неможливо. Тоді й з'явились спонсори Hotels.com, які надавали час від часу готелі.

Мандри – це теж і випробування людських якостей. Сьогодні ми ночуємо у наметі на березі моря, а завтра в п'ятизірковому готелі! Ми зірки, нам приносять всякі фрукти, довкола білі простирадла... Отакі перемикання. І звісно, коли мандруєш з дитиною, серйозніше і глобальніше до всього ставишся.

Вважаю, що може мандрувати будь-хто. Хто як не ми самі, втілюватиме наші мрії? Для нас мрія – це дія, зрештою.

"Фолькнери" в Ірані

Розкажіть про поїздку по 5 країнах Азії з дитиною. З якими складнощами довелося зіштовхнутись?

Володимир: З дитиною складніше подорожувати і водночас набагато цікавіше!

Ярина: Складнощі у тому, що проїжджали менше кілометрів, адже багато часу йшло на розважання дитини. Маркові було 10 місяців, коли ми разом поїхали, тому купили йому один з кращих трейлерів – спеціальних причіпів до велосипедів, у якому їхав малюк. Всередині грав Моцарт, і була абсолютна оаза.

З грудним вигодовуванням не було жодних проблем. У наметі син прекрасно спав. Їдучи, бачив справжніх мавп, в Таїланді купався щодня в морі, їв екзотичні фрукти, спілкувався з різними дітьми.

Зрештою, наша філософія така: якщо щасливі батьки, щасливі й діти! А труднощі – це власний розвиток. Мандри – це не лише задоволення, а й випробування себе, як людини. Бо в ХХІ столітті ми живемо в розкоші і забуваємо, що можна жити у внутрішній розкоші з природою.

У Таїланді

Володимир: Це також і випробовування сім'ї на міцність. Бо вже три роки ми в подорожі і 24 години на добу разом. Буває дуже складно.

Ретельно плануєте мандрівки?

Володимир: У подорожах ми любимо спонтанність і випадковість, бо вважаємо пригоди в дорозі справжнім життям. Не плануємо детальний маршрут, покладаємось на випадковість і любимо, куди нас заведе доля.

Як вдається жити то в наметах, то в п'ятизіркових готелях?

Ярина: В'їжджаючи в нову країну, інколи пишемо спонсорам Hotels.com, і ті організовують готелі. Серед спонсорів також: корпорація Сanon, що надавала фототехніку, страхова компанія "Форміка", яка зробила дуже хорошу знижку, та компанія Trek, яка надала нам велики, а також Turbat, Travel Today, Sigma, Gorgany, Velokyiv, компанія VH.

Ми з Володею себе випробували на шляху з України до Австралії і зрозуміли, що можна за мінімальних умов теж почуватись круто і отримувати задоволення від мандрівки. Ми сприймали це як гру, бо ти ж не завжди будеш спати в наметі чи їсти лише рис в Таїланді…

Таборування в Лаосі

Володимир: Але, з іншого боку, спати в наметі набагато корисніше, ніж спати на суперм'якому матраці, тому ми ставимось до всього по-філософськи.

Шо найбільше запам'яталось і вразило під час останньої мандрівки?

Ярина: Дуже багато всього! Згадується Іран. Начитавшись різної інформації про цю країну, мама дзвонила щодня і казала: "Боооже, не їдь в той Ірааан, вас там вб'ють, віддадуть в рабство!" Я, наслухавшись усього, одягла чорний одяг, лише очі виднілись. Було страшно. Приїхавши в Іран, у перший вечір ублагала Володю заночувати в готелі. Але у прикордонному місті був не готель, а якась тюрма-душегубка, така малесенька кімната… І ми вирішили перебути в наметі.

От ставимо ми намет в якомусь скверику, а навколо люди сходяться і пропонують переночувати у них. Урешті-решт, нам почали приносити їжу, допоки половину намету не завалили нею. І ми зрозуміли, що якщо кожного вечора ночуватимемо в наметі, нам будуть приносити їжу, то ми станемо товсті і не зможемо їхати далі (сміється). Тому за два місяці перебування в Ірані ми лише двічі ночували в наметі.

Володимир та Ярина в Ірані

Іранці – надзвичайні люди. Вони щовечора запрошували в гості, лагодили чаювання. Ми подорожували в зимовий період, тому турбувались, як будемо митися. Але в іранців з гігієною все класно. Запрошують в гості, і перше що роблять – показують ванну, туалет, пропонують попрати речі. Нам накривають стіл, потім чують, що ми музиканти… Ми граємо, вони зарошують сусідів, і в нас щовечора двіж! Тому, коли змучились остаточно, вирішили ще раз поспати в наметі.

Назагал, Іран – це щось мега грандіозне! Бо, з одного боку, це цивілізація і розвиток, а з іншого – колорит і збережені традиції.

А далі була Індія... Це шок і захоплення водночас!

"Щоранку вилазили з намету і бачили довкола чоловік 50.."

З одного боку, все дуже брудно і дуже нав'язливо. Щоранку вилазили з намету і бачили довкола чоловік 50, які чистили зуби, харкали, колупались у вусі, у носі, ледь не в дупі… І ми такі їм: "Нууу, доброго ранку!" Ми починаємо сніданок варити, а вони стоять і дивляться на нас, дві години стоять і дивляться…

І де б ми не зупинялись в Індії, нас завжди оточували індуси. Це дуже дратувало, але потім ми почали шукати у собі примирення, бо все ж таки ми гості в їх країні.

Індійський краєвид

І коли з цим змирились, то відкрили для себе справді колоритну Індію. Бо попри весь треш і бідноту, це дуже красива країна. Ці жінки в сарі, ці діти смішні, екзотична їжа – то є незвичайно.

Які складнощі мали у мандрівці, яка тривала 17 місяців?

Володимир: Ті, що пов'язані переважно з візовими питаннями. Це обмежувало наш рух, і потім змушувало прискорюватись. Часом кліматичні випробування ставали на заваді. Через рекордну спеку у М'янмі та Австралії вдень було неможливо рухатись далі.

"Фолькнери" у М'янмі

Ярина: Багато людей бояться мандрувати, бо вважають, що це складно. Але це легко! Ти зробив одну, другу, третю візу...

І потім зробити візу – це як зранку почистити зуби!

Мовні труднощі? Ми помітили з Володею за роки наших мандрів, що жести й міміка – найголовніша мова спілкування. В Ірані ми часто спілкувались українською, вони – іранською, і нічого, говорили по кілька годин. Мовний бар'єр не може бути серйозною причиною, щоб не подорожувати.

У яку подорож вирушаєте зараз?

Володимир: У нову подорож вирушимо у липні. Плануємо довгий маршрут, нам залишилось проїхати всього півсвіту! Зараз їдемо на південь до Балкан, до Греції, потім переправляємось у Північну Африку, їдемо по Середземномор'ю, потім повертаємось через Гібралтар в Європу, далі летимо у Південну Америку, від Аргентини рухаємось вже до Північної Америки і завершуємо маршрут у Канаді. Загалом 22 країни. Подорож триватиме орієнтовно півтора року.

Кліп, знятий на Кіпрі, – дивіться відео:

Ярина: Але насправді скільки ми б не планували, буде так, як має бути. Ми стартували у 2014-му з Києва, планували не більше року подорожувати, а вийшло 17 місяців. Бо у фіналі мандрівки у Сіднеї ми захотіли ще.

Для мандрівника найстрашніше знаєте що? Коли приїжджаєш на фініш і відчуваєш таку порожнечу й німе питання: а що далі?

Читайте також: ТОП-10 корисних додатків для подорожі

Володимир: Коли закінчується мандрівка, переривається твій стиль життя. З досвіду пройденого півсвіту прогнозую, що наша подорож може протривати і два-три роки…

Фото з родинного архіву "Фолькнерів"