"Навіть якщо вони не зуміють побудувати конкурентну переробну промисловість (а таки ж не зуміли!), то продаватимуть за кордон сировину. Ну і чудово житимуть завдяки туризму", – думав Творець, зводячи дебет з кредитом. Але не так сталося, як гадалося.

Ми маємо два теплих моря – Чорне та Азовське, маємо величні гори (які по той бік україно-польського кордону вже давно працюють на державну казну), маємо силу-силенну мальовничих куточків (на кшталт Шацьких озер), маємо старовинні міста і села з давніми традиціями, які могли б проводити фестивалі модного нині handmade). Але ж ні, майже нічого з вищезазначеного не монетизується.

Між тим є країни – мегабідні з огляду на відсутність корисних копалин, придатних для розвитку с/х ґрунтів, розвиненої промисловості, IT-технологій тощо. Вони мають лише мальовничий клаптик суші із виходом до моря, і з цього вижимають по максимуму. Зовсім трохи населення і – величезне бажання вижити та заробити – зумовлюють правильне брендування та позиціонування себе в цьому жорсткому світі.

Для мене позитивним прикладом такого позиціонування є Албанія. 40 років ця країна будувала бункери, а тепер облаштовує пляжі. Авторитетне британське видання The Guardian присудило Албанської Рив'єрі двадцяте місце в рейтингу кращих туристичних напрямків світу. Редакція Lonely Planet помістила Албанію на четверте місце в рейтингу восьми країн, рекомендованих для відвідування читачам даного журналу. І це далеко не всі здобутки.

Ще більш позитивну динаміку демонструє Хорватія. Ця країна виплуталася не лише з комуністичних тенет, а й з низки кривавих військових конфліктів. Лишившись після війни 1991-1995 років з повністю розваленою економікою, проблемою біженців тощо, ця країна вже у 2012 році показала рекордні для себе 11 мільйонів 835 тисяч туристів і фактично вийшла в лідери серед бюджетних європейських напрямів, поступаючись хіба ще Туреччині – ще одній державі, яка здійснила справжній прорив у туристичній індустрії.

Тим часом – що ми маємо в Україні? Передусім, скандал, пов'язаний із тим, що цьогоріч в окупованому Криму збільшилася доля туристів з материкової України. Російські ЗМІ трублять про те, що в 2016-му, станом на початок серпня, Крим відвідали 5 млн. туристів, з яких 300 тисяч представляли саме Україну. Наші джерела вважають такі дані перебільшенням і воліють говорити про 100 тисяч. Припустимо, що істина десь посередині й запитаємо себе, що змусило ці 200 тисяч вклонитися російській окупаційній владі?

Читайте також: Експерт розвінчав інформацію про "наплив" українських туристів до Криму

Звісно, відсутність патріотизму (а, може, й елементарна дурість, невміння чи небажання відчути "злобу дня", солідаризуватися з країною, яка переживає не найкращі часи, елементарний міщанський егоїзм тощо) є першою та найбільш очевидною причиною подібного рішення. Однак, як то кажуть, коли у подружньої пари нелади у стосунках, то винними, як правило, є обидві сторони.

Держава також не надто сприяє тому, аби її громадяни не тягнулися до забороненого плоду. Бездарною економічною політикою керівна верхівка забрала в українців купівельну спроможність, а зокрема й можливість відпочити за кордоном. І тією ж таки бездарною політикою перекрила кисень тим, хто рад би був займатися розбудовою туристичної галузі в Україні.

Я поки що не торкатимуся цифр, котрі відображують притік іноземних туристів в Україну – зрозуміло, що фактор війни зруйнував нашу туристичну привабливість. Поговоримо про внутрішні процеси. За підрахунками експертів, на регулярний відпочинок за кордон протягом останніх трьох років виїжджає не більше 2% населення України, тобто близько 800 тисяч осіб.

При цьому спеціалісти твердять: якщо на даний момент у таких туристів немає коштів на за кордон, вони радше пропустять один рік і вирушать мандрувати у наступний сезон. Куди-завгодно, аби подалі від рідних пенатів. Бо саме за кордоном українці звикли отримувати те, чим їх обділяють на відпочинку вдома – комфорт і задоволення від відпустки.

Найпопулярнішим напрямом серед українців лишається Туреччина (минулоріч її відвідали 450 тисяч осіб). На другому місці – Єгипет (400 тисяч). За підсумками цього року очікується скорочення турпотоку в обидві країни приблизно на 100 тисяч відпочиваючих. Воно й недивно, адже за останній рік частка середнього класу в Україні скоротилася з 20 до 11%. А реальна заробітна плата українців за рік знизилася на 27,6%. На цьому тлі виросла і вартість відпочинку в національній валюті.

Однак питання зараз в тому, чому українці віддають перевагу Туреччині та Єгипту (ще варіанти: Болгарії та Чорногорії) перед рідною Одесою, Карпатами чи Львовом? Відповідь на це питання слід шукати у мирному 2012 році, коли європейський чемпіонат з футболу дуже несуттєво вплинув на туристичну привабливість України.

Так званого "барселонського ефекту" (коли спортивна подія зумовлює наплив туристів, який триває не тільки протягом року її проведення, а й у наступні роки) тоді не сталося. Напевно, іноземних гостей не надто вразив сервіс у кемпінгу на Трухановому острові, де були відсутні елементарні зручності.

Відтак не варто все й завжди звалювати на війну, хоча порівняно із 2012 роком організований турпотік в Україну скоротився на 90%. Що ж стосується внутрішнього туризму, то він сильно постраждав від економічної кризи та девальвації гривні.

Ці моменти включили ланцюгову реакцію на ринку туристичних та суміжних послуг, призвівши до скорочення персоналу та маркетингових витрат. Постраждав і готельний бізнес – багато готелів опинилися на межі банкрутства.

Але справа не тільки в економічній кризі. Справа й в тому, що нинішня система податків та їх адміністрування вбиває малий та середній бізнес. Зокрема, й туристичний. Позбавляє кисню також і аморальний податок на нерухомість та ставки податку на землю, здатні вбити будь-яке бажання розбудовувати, наприклад, готельний бізнес.

Окремий сюжет – українська дозвільна система, що майже унеможливлює організацію зон відпочинку (при цьому, однак, можновладці захоплюють землі і перекривають громадянам виходи до рік та озер. Відносно свіжий приклад цього – інцидент у Козині, де охоронець приватної "садиби" стріляв дробом по дітях, що відпливли до пляжу, який самовільно закріпило за собою місцеве цабе).

Багато територій, які мали б бути національними парками, нині захоплено у грабіжницький, самовільний та безкарний спосіб. Туризмом в Україні опікується лише департамент в складі секретаріату Кабміну. Окремого державного органу, який координував би цю роботу, просто не існує (тоді як в окремих країнах працюють цілі профільні міністерства по туризму).

І все таки від початку літа чималий наплив туристів спостерігався у Львові, Одесі та Миколаївській області. Незважаючи на багато незручностей та майже тотальну відсутність інфраструктури, Одеська область залишається найпопулярнішим туристичним регіоном, протягом 2016 року вона прийняла півтора мільйона осіб.

Значною популярністю користуються й курорти Закарпаття. На відміну від Одеси, ці курорти славляться непоганим сервісом. І навпаки, регіон Шацьких озер поки відстає за рівнем попиту і від Одеси, і від Закарпаття, оскільки не може похвалитися нормальними умовами для гостей.

Читайте також: Не Говерлою єдиною: 6 вершин, які варто підкорити у Карпатах

Відсутній ще один момент – популяризація власної країни. Цим займаються окремі ентузіасти, на кшталт Миколи Томенка. Саме він запустив проект "Сім чудес України", аби показати всім, якими скарбами ми володіємо і про які часто навіть не здогадуємося. Це дуже актуально для хронічно втомленої та дезорієнтованої (як це доводить історія із туристами в Криму) нації. Однак один Томенко ситуацію не виправить.

А вона між тим нагадує замкнене коло. Нема туристів – нема грошей. Нема грошей – нема інфраструктури. Нема інфраструктури – нема туристів. Розірвати коло зможемо тоді, коли голови чиновників почнуть думати, а руки – перестануть тотально красти. Це вже буде восьме чудо України – чесні і сумлінні можновладці. Але будемо у нього вірити.