Цього разу він був особливим і тому, що "фестивалити" довелось без Леоніда Кантера. Творець хутору, український режисер і мандрівник 4 червня добровільно пішов з життя. Проте в останньому листі Кантер попросив друзів зібратися на кінокемпі без нього і провести дуже світлий фестиваль.

Читайте також: "Мед і дьоготь": яким є творчий заповіт режисера і мандрівника Леоніда Кантера

Сказано-зроблено. Кількість людей, які люблять Леоніда та його "країну мрій" і спромоглися приїхати, перевалила за сотню. Адже він завше всіх запрошував гостювати на хуторі. Тому всі розуміли, що їх очікує.


Сім'я Кравцових, які також створили арт-хутір у Білорусі

Музиканти, кіношники, військові, мандрівники з Європи й Америки та просто хороші люди зустрілися та радісними спогадами і хорошим кіно згадали вітчизняного документаліста і продюсера України.

Журналістам 24 каналу теж пощастило долучитись.

Уявіть. Довкола ледь не суцільний хвойний ліс, розлоге поле, чисте повітря, з любов'ю облаштований мистецький простір – і літо у розпалі. Справжня тобі країна мрій!

О 7-й ранку – спільний заплив у холодному і глибокому озері, о 8-й – йога, і жодної хвилини "нічогонеробіння": постійні майстер-класи, бесіди, кінопокази, концерти і шаманські джеми біля нічної ватри. Тільки встигай ходити босоніж і заряджатись атмосферою цілковитої свободи і любові.

Що показували на кінофестивалі?

У "Кіносараї" на "Обирку" з особливого й те, що ніхто не сидить на стільцях і не їсть попкорн. Глядачі покотом лежать на запашному сіні і дивляться фільми на великому екрані.

На фестивалі показали якісні новинки українського кіно – 5 документальних стрічок: життєйську комедію "Припутні", фільм про життя вівчарів та давнє ремесло "Жива ватра", історію ув'язнення Олега Сенцова "Процес", стрічку про життя оперного співака і добровольця Василя Сліпака "МІФ" та психологічну драму "Стрімголов".

Опісля перегляду велись жваві обговорення з режисерами та акторами фільмів.


Актор "Припутні" Дмитро Хом'як і режисер "Живої ватри" Остап Костюк

Зокрема, показ фільму "МІФ", роботі над яким Кантер присвятив останні два роки свого життя, був особливим.

Учора були роковини загибелі Василя Сліпака. І рівно два роки тому Леонід Кантер та Іван Ясній задумали створити фільм. Його робили 17 місяців. Це був найширший прокат українського кіно – 50 кінотеатрів в Україні одночасно показували фільм. Тури в Європі та Америці теж були успішними. Дистрибуція фільму продовжується, – сказала продюсер Катя Мізіна.


Продюсер Катерина Мізіна на обговоренні фільму

На показі була й посестра Василя – Галинка "Перлинка" Клемпоуз. До слова, завдяки цьому фільму і знайомству з Кантером вона вперше приїхала на "Обирок".

"Направду, важко... Ми ж там знаходимось для того, щоб тут щось мінялося на краще. Війна і досі йде. Учора хлопці загинули, позавчора... це не закінчується. Це не закінчилось Василем. Але й заради них, щоб їх смерть не була даремною, ми продовжуємо там бути", – сказала "Перлинка".

Також закликали фінансово підтримати на "Спільнокошті" створення останнього і найбажанішого фільму Кантера "Людина з табуретом", який обіцяють презентувати восени. Адже для якісної картини потрібні гроші.

Матеріал відзняв Леонід під час подорожі до Тихого океану. Він лежав сім років, бо Леонід віддав перевагу іншим проектам, "Міфу", наприклад. Були значно актуальніші теми, про які треба розповідати. Але найбільше він мріяв завершити цю грандіозну гру, яку колись вигадав,
– сказала Мізіна.

Леонід Кантер закликає долучитись до створення фільму –​ дивіться відео:

Підтримати проект можна тут.

Окрім того, на кінофестивалі дивились мультики. А останньої ночі до ранку транслювали картини з "Відкритої ночі".

А звучало… звучало що?

Бешкетні "OT VINTA" й етно-психоделічні "Фолькнери"!


Український етно-гурт "Фолькнери" – сім'я мандрівників і музикантів

Вони запалювали з відкритої сцени звечора, а вночі біля ватри зігрівали всі, хто брали до рук музичні інструменти. Один зачинав, інші підхоплювали. І лунала мелодія чи то пак українська пісня.

Що таке "Обирок" для "своїх" і не тільки?

Про мистецький хутір студентка театрального університету Анастасія Бударіна вперше дізналась у 2015 році, коли знайомі музиканти розказали дещо тепле про цей хутір. Почувши про фестиваль "Мама-Африка", який щорічно організовував Кантер, поїхала на "Обирок".

"Я просто шаленію від африканців та їхньої культури, тому я одразу ломанулась записуватись у волонтери на фестиваль! Приїхавши і познайомившись з усіма, відчула, що це те місце, ті люди, яких шукала все життя. І серед них я почувала себе у сім’ї. Концентрація особливих і непересічних людей зашкалює. Леонід тоді сказав мені: "Welcome home". Та енергія, яку він випромінював, долала, мабуть, майже всі людські стереотипи та вела за собою", – говорить Анастасія і продовжує опановувати сопілку.

Якось Настя надумала знімати власне ігрове кіно і тут же, на "Обирку", разом з Леонідом вони мізкували над сценарієм.

Цей фестиваль дуже наповнений енергією! Є місце і дивам, і суму. Головне – ми разом, і разом розділяємо ці емоції. Відчувається якась незрима присутність і радість. Частинка Леоніда дійсно лишилась в кожному, хто хоч трохи з ним був знайомий... Тому найкраще, що можемо робити у пам’ять про нього, це діяти!
– сказала Настя й пішла до озера.

На кухні людно. У великих казанах готується смачна пожива для усіх. Ліна Бутенко "волонтерствує".

"Я на Обирку вперше, і на жаль, з Леонідом особисто не була знайома. Але у нас дуже багато спільних знайомих. Мої друзі бували на різних заходах і захопливо переповідали. Це зацікавило. Люблю на фестивалях бути не просто учасником, а допомагати процесу, забезпечувати його успішність, тому завжди волонтерю. Зараз дуже класна команда організаторів і волонтерів. Легко і приємно працювати разом!" – каже Ліна й іде на пошуки малого кучерявого сина Дар'яна. Він грає на губній гармошці біля вогнища.

Маркетолог Євгенія Родіонова на питання, що таке "Обирок", посміхнулась і згадала нічну веселку. Ні, це не жарт і не вигадка.

"Уночі сталося диво. Підійшла Саша і запитала: "Ти коли-небудь бачила нічну веселку?" Ми вийшли в поле і кілька хвилин мовчки стояли, споглядаючи дивовижне явище. Кілька десятків людей з різних країн, що обігнули планету автостопом, на каяках, пішки, були в шоці, вперше побачивши тут нічну веселку. Було відчуття, ніби ця півсфера обіймає "Обирок", а разом з ним і весь наш світ та об'єднує його з іншими невідомими світами", – каже Родіонова.

З 2012 року вона часто буває тут. Якось навіть купила хату на хуторі, а потім продала.

На третій день фесту я раптом явно почула голос Леоніда: "О, тепер, Женька, ти нарештi здичавiла". Я дійсно здичавiла, відчувши свободу від інформаційного шуму, чесність з собою, можливість приносити користь людям, безкомпромісне тут і зараз. Є те, що буде вічно. Наприклад, перманентний статус в душі "сій добро" – заклик фестивалю Кантера "Хліб". А ще постійно прокручуються слова, які є кредом життя Леоніда Кантера: "Сміття підніми", "Сумного обійми". "Мрій" та "Дій". Це нікуди не зникне,
– ділиться Родіонова.

А що далі?

Не секрет, що цілковитої упевненості, чи збережеться хутір і чи функціонуватиме (у хоча б схожому ритмі) без ідейного натхненника Кантера, ні в кого немає.

Але кожен з присутніх має надію відчути це знову: єдність і дещо більше. Кілька десятків нас по закінченню фестивалю лишились ще... На всю ніч біля величезного вогнища. Дехто вискочив з фестивального автобусу, що мав відвести до Києва, в останні хвилини.

А на ранок зійшло сонце…

Читайте також: Ukraїner показав, як жив Леонід Кантер