Це ті музиканти, на творчість яких потужно вплинула зона відчуження. Микита Рубченко написав чорнобильську постсимфонію просто під саркофагом у 300 метрах від зловісного четвертого реактора. А у фронтвумен гурту ОNUKA Нати Жижченко батько був ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС. Сама Ната писала дипломну роботу в Інституті на цю тему. І частина пісень ОNUKA присвячена Чорнобильській трагедії.
Читайте також: Чорнобиль: 12 цікавих фактів про аварію, місто і тварин
І сьогодні вночі, 26 квітня, Ната Жижченко була у центрі Прип'яті на акції "Чорнобиль – 32. Запали свою свічку".
Про натхнення, світлу сторону зони відчуження та спогади дитинства про Чорнобиль – Ната Жижченко розповіла нам перед концертом на Поштовій площі.
Про зону відчуження
Саме сьогодні вночі я зустріла близько 7 зайців, дві косулі і лося. Це просто по дорозі, їдучи автомобілем. Це свідчить про те, що їх там просто багато, вони не бояться людей, на них не полюють. Вони відчувають себе хазяями зони. Це класно, що все ж таки природа дає свою відповідь на нахабство людини, якщо можна так сказати. Я думаю, що ця квітуча природа це відповідь на те, як на планеті все вирішується. Що людина не має права заграватися у Бога. У природи є на все альтернативні рішення і все ж таки вона діє по-своєму.
Спогади батька про Чорнобиль
Оскільки батько працював на станції, то моя родина знала більше, ніж люди з новин, в яких нічого не було. Дійсно, слово Чорнобиль звучало постійно, але оскільки мені був рік коли це відбулося, я не пам’ятаю цих новин. Але я пам’ятаю це слово (Чорнобиль – 24), пам’ятаю атмосферу жаху, постійних нічних вахт, чергувань. Саме таке поняття закарбувалося. Пізніше, коли я дорослішала, батько розповідав мені абсолютно різні аспекти – природні, фізичні, емоційні. І мене завжди манила ця тема. Я потім сама почала її вивчати, шукати будь-які можливі інформації в бібліотеках, тому що в Інтернеті знову ж таки нічого не було. Те, що я знаю – це дійсно від батька, від знань, здобутих де тільки завгодно, і від поїздок вже у свідомому житті в зону відчуження, яких було безліч за останні 12 років.
Про новий чорнобильський саркофаг і фільм "Арка"
Приємно, що є люди, які присвячують свою діяльність такому об’єкту як Арка. Мені здається, що він був обділений увагою спільноти української через події політичні. А взагалі, це подія вікового масштабу. Просто вона якось залишилася забутою серед купи непотрібних новин. На жаль, дійсно, Україна пропустила цей момент. Я так думаю. Тому необхідно сьогодні у такий день таким фільмом звернути на це увагу і зрозуміти, що ми є свідками того, як будується нова архітектурна форма. Це дійсно живий архітектурний організм, тому що це унікальна споруда. Це єдина у світі спонтанна ексклюзивна споруда, створена архітекторами і науковцями зі всього світу. І вона є в Україні. І вона буде оберігати нас 100 років. Всі ми помремо, а вона буде стояти. Здається, навіть це усвідомлення вже є якимось таким надзвичайним, страшним і надихаючим водночас.