Love 24 поспілкувалися зі Світланою, аби отримати відповіді на найважливіші питання: як підтримати кохану людину у ЗСУ; як пережити тривогу за рідного захисника або захисницю, залишаючись у цивільному житті; як пояснити дітям, що тато або мама долучається до Сил оборони.

Зверніть увагу Кохання – на першому місці: історія Ріти, яка пішла за покликом серця, та воїна ЗСУ Дмитра

Коли чоловік або жінка ухвалює рішення долучитися до лав ЗСУ, як реагувати партнерці або партнерові? Як показати, що він або вона підтримує вибір й буде опорою на шляху?

Якщо захисник або захисниця ухвалює рішення йти на війну, важливо, аби це було спільне рішення усієї родини. Хоча воно викликає тривогу та безліч страхів. Але дуже важливо, щоб чоловік або дружина підтримали рішення. До цього моменту потрібно готуватися. Декілька основних напрямків підготовки: якщо є діти, і хтось з подружжя йде на війну, його партнер або партнерка залишаються з ними самі, потрібно грамотно пояснити дитині, що відбувається, аби не налякати й не створити максимально тривожне середовище.

Окрім того, потрібно проговорити всі фінансові та побутові моменти. Бо саме на тому, хто залишається, відтепер будуть всі життєві клопоти сім'ї. Важливо домовитися оптимізувати побутові процеси.

Далі потрібно розуміти, що у такому випадку доведеться боротися з постійною тривогою за кохану людину. Накриватиме страх та невпевненість. Але є ще неочевидні речі: насамперед мовиться про самотність. Коли звикли бути у парі, а тепер доводиться відчувати й фізичну, і психологічну самотність, бо партнера або партнерки більше немає поруч.

Доведеться вчитися жити без обіймів, дотиків, які людям необхідні. Якщо родина мешкала у новому для себе місті, можна говорити взагалі про ізоляцію. Кохана людина, яка на фронті, може не завжди бути на зв'язку, це додає тривоги. До цих моментів потрібно завчасно готуватися.

Підготовка починається з того, що люди знають і розуміють, що їх чекає попереду. Важливо навіть скласти список таких речей. Варто зауважити: активна підготовка зменшує тривогу. Бо основне джерело тривоги – невідомість. Коли пара починає готуватися, прописувати й проговорювати основні моменти, домовлятися, це знімає тривогу. Є передбачуваність. Є розуміння, що буде далі.

Що робити, якщо людина внутрішньо не може прийняти вибір партнера або партнерки залишити звичне життя й стати на захист країни зі зброєю в руках?

Тут дуже рекомендована робота з психологом. Тут робота велася б так: говорити про внутрішні цінності людини. Потрібно пояснити, як кожен зроблений вибір корелюється з ними. Якщо прийняти важко, це – абсолютно природно. Саме тому, що людина мала одну картину життя, а тут все різко змінюється.

Проговорення того як виглядатиме життя у розлуці, дозволяє прийняти реальність. Бо зазвичай зробити це нам заважає страх невідомості. Якщо з ним працювати, апелюючи до цінностей, соціалізувати нову модель, це допоможе. Хоча невпевненість і страхи все одно частково залишаться. Бо це – нормально для людини.

Як найекологічніше підготувати до цього моменту дітей?

Насамперед важливо говорити чесно.

Не варто розповідати, що тато або мама поїхали у відрядження чи у них нова робота, чи ще щось. Дітям треба розповісти відверто: зараз країна потребує захисників та захисниць. Дитина має пишатися батьками. Головне, щоб вона розуміла: це не означає, що тато або мама залишає сім'ю. Бо це – один з найбільших страхів.

Головне – пояснити дитині: тато або мама їде, щоб захистити тебе, бо дуже любить.

Обов'язково потрібно домовитися з дитиною про якісь секретні знаки уваги. Наприклад, щотижня я тобі висилатиму фото своєї посмішки або щось, що буде тільки для дитини. Або дитина може зробити оберіг.

Важливо потім щотижня фотографуватися з тим оберегом, що він допомагає. Це дасть дитині відчуття співучасті, що у неї є зв'язок з татом або мамою на війні через цей предмет. Добре може спрацювати амулет з двох частинок. Наприклад, медальйон або конструктор. Цей спільний предмет для обох підтримуватиме зв'язок. Фізичні предмети слугують для дітей якорями. Дуже важливо дотримуватися обіцянок, даних дитині. Якщо мовилося про щотижневе фото, отже, воно має бути щотижня. Це подарує відчуття стабільності.

Як діяти, якщо дитина домовилася зідзвонюватися з татом або мамою, наприклад, щочетверга, а в домовлений момент він чи вона не виходить на зв'язок?

Про це треба теж домовлятися заздалегідь. Що, наприклад, якщо через тиждень нічого не стається, мама або тато вдома дає дитині календарик й треба відрахувати чотири дні. Це дасть дитині матеріальний якір, який дозволить заземлитися.

Що робити розлученому війною подружжю, аби зберегти тепло у стосунках?

По-перше, їм треба навчитися говорити про емоції та почуття. Не про події, не про те, що сталося зовні, а про те, що – всередині. Події навколо – страшні, події – тривожні, події – небезпечні військові з одного боку, а з іншого – те, з чим щодня людина змушена справлятися без коханого або коханої.

Тому дуже важливо обмінюватися емоціями. Говорити про те, як сумно без людини. Згадувати яскраві моменти разом. Мати свої матеріальні якорі. Дуже часто вони й уособлюють подружню любов. Окрім обручки, це можуть бути якісь хустинки: одну чоловік пов'яже собі на руку, іншу – дружина носитиме у сумочці.

Обов'язково також навчитися говорити про свої емоції з іншими. Мати оцей життєвий пліт. Ним зазвичай можуть бути друзі, довірені люди, яким можна подзвонити й розповісти, що мені сумно, я хвилююся, й отримати підтримку.

Що робити, якщо кохана людина на війні емоційно закрилася й більше не йде на контакт?

Це називається дисоціація: коли настільки важкі емоції, що важко їх навіть виговорити. Здається, що ніхто не розуміє. Здається, що краще пережити їх самому або самій. Однак це – глухий кут.

Для того щоб прожити свої емоції, потрібно висловлюватися. Можна вести щоденник. Можна писати у нотатках, що ти відчував або відчувала, з ким розмовляв або розмовляла, що допомогло або не допомогло.

Письмо тут – це загалом дуже важливо. Тоді емоції перестають бути чорним або сірим тривожним згустком у грудях чи в животі. Як тільки його називаєш, стає легше. Треба проговорити свої відчуття в інтимній розмові. Бо вона допомагає побороти тривогу. Всі свої емоції потрібно формулювати у слова. Як тільки це зроблено, можна працювати.

Щоб було легше, можна щодня відводити собі час на тривогу. На одну годину дозволяти собі занурюватися у горе. Але коли вона закінчується, час жити життя. І обов'язково потрібно не забувати робити для себе щось корисне: прогулянка, здорова смачна їжа, цікаві фільми, улюблена музика. Потрібно жити не тільки для інших, зокрема коханої людини на війні, але й для себе. Це – про поповнення ресурсу.

Як поводитися людині, якщо вона знає, що нещодавно коханий або кохана пережили на війні щось дуже страшне? Як у перший момент поводитися правильно, щоб підтримати й не ускладнити ще більше?

Якщо людина пережила на війні якусь особливо страшну подію, може початися посттравматичний стресовий розлад. Зазвичай він буває у 20% людей. Це – крайнє переживання психологічної травми, і тут неодмінно потрібна допомога професіоналів. Якщо не хочеться звертатися до військового психолога, можна до цивільного, який працює з такими ситуаціями.

Що може зробити кохана людина? Не наполягати, аби їй щось розказали. Це може призвести до конфліктів. Захисники й захисниці на війні відчувають, що проживають інший досвід, якого у цивільному житті не збагнути. Тому наполягати "розкажи-розкажи мені" – дуже погана ідея.

Найкращі слова, які підійдуть: "я – поруч", "я бачу, що тобі складно, коли ти будеш готовий, я – тут, щоб тебе вислухати, я – тут, просто, щоб бути поруч". Важливо при цьому не намагатися обійняти. Бо іноді для військових, які пережили трагічні події, фізичний контакт навіть з близькою людиною може здаватися небезпечним.

Тіло не забуло стрес. Тому ми радимо, перш ніж обійняти захисника або захисницю, попередити про це, запитати дозволу. І дуже важливо – ніколи не підходити до військового або військової зі спини. Тому що у воїнів все ще живе страх небезпеки. Вони постійно перебувають у стані підвищеного контролю, тому про фізичний контакт варто попереджати завчасно. Я хочу тебе поцілувати, можна? Я хочу взяти тебе за руку?

Як у такій ситуації пояснити дитині? Бо вона ж може підбігти, наскочити?

Дитину треба теж попередити, що тепер нове правило: спочатку подивися в очі, а потім – обійми. Спершу можна до цього готуватися з тим з батьків, хто залишився вдома.

Дуже часто можна почути від рідних захисників та захисниць, що коли вони повертаються додому у відпустку, то дуже часто уночі почуваються так, наче на війні. Кричать. Пориваються кудись бігти. Як заспокоїти у цей момент? Будити?

Це називається флешбеком. Це одна з ознак ПТСР. Перший час вони є у більшості військових, які повертаються. Найкраще – розбудити, але поводитися при цьому дуже обережно. Бо захисник або захисниця можуть несвідомо навіть вдарити, їм здаватиметься, що є загроза. Найкраще – не торкатися, а просто покликати. Світло при цьому має бути увімкнене.

Що психологи радять для нормалізації сну? Тихі розмови, обійми, гаряча ванна, теплий чай, щоб нервова система трохи заспокоїлася. А після пробудження потрібен деякий час, щоб повернутися до реальності.

Коли захисник або захисниця повертається у відпустку, як його або її коханій людині найкраще планувати спільний час? Додавати якісь активності, маленькі мандрівки, чи краще просто набутися вдома?

Дуже важливо повернутися у звичну рутину. Якщо було хобі ходити в гори або майструвати щось, потрібно повернутися до нього. Якщо людина раніше любила театр, неодмінно сходіть. Нові враження тим часом краще не насаджувати.

У жодному випадку з людини не варто робити особу, яку водять по друзях з запитанням "розкажи, як там". Найкраще зустрітися з найближчими людьми, з тими, заради кого хочеться повернутися.

Як долати конфлікти, коли кохана людина на фронті? Бо з одного боку певні непорозуміння все-таки накопичуються, а з іншого – може бути якось страшно обговорювати їх за таких обставин.

Добре, коли до цього пара хоча б декілька разів прийшла до сімейного психолога. Він навчить відділяти конфлікт від стосунків, а ситуацію від партнера.

"Конфлікт – не я, не мій партнер, конфлікт – те, проти чого ми разом можемо протистояти". Тоді він стає певним етапом, який треба пройти, а не руйнатором стосунків.

На жаль, трапляються ситуації, коли людина на фронті на емоціях вирішує завершити стосунки з партнером або партнеркою. Як збагнути: це справжнє бажання чи страх стати тягарем?

Зазвичай, тут теж допомагає психолог. Він допомагає побачити вразливість, біль, страх самотності. Бо за бажанням розлучитися може ховатися страх бути покинутим або покинутою. Що кохана людина не дочекається, зрадить. Тоді здається, що найкраще покинути першим чи першою.

Тут треба дивитися у глибину, у вразливість людини. Дуже важливо, що відчуває той з партнерів, хто залишився у цивільному житті. Якщо є бажання залишитися у цих стосунках, потрібні постійні завіряння, що все буде добре, ви витримаєте. Тим часом чоловікові або жінці на фронті потрібно визнати власні страхи й довіритися коханій людині. Дуже важливо проговорювати свої емоції й вчитися жити з ними.

Як з вашого досвіду: частішають випадки, коли пари, де хтось один – у ЗСУ, звертаються до психолога?

Так, дуже часто звертаються у таких випадках:

  • коли чоловік або дружина вирішують долучитися до лав ЗСУ (я допомагаю їм реалізувати планування, створити свої ритуали, налаштуватися жити у новій реальності);
  • після повернення з фронту (я допомагаю адаптувати захисника або захисницю до життя з родиною, навчитися жити новим життям й отримувати від нього задоволення).