Українці вірили: якщо на весіллі дотриматися традицій, наречені житимуть разом довго та щасливо, а після смерті зустрінуться, аби поєднатися у вічності. Love 24 розповідає, без чого колись не могло обійтися свято кохання наших предків.
Зверніть увагу Ввела у моду білу весільну сукню: як королева Вікторія знайшла кохання й втратила його
Весільна вишиванка
Весільне вбрання наречених не обходилося без вишиванок. Вважалося, що з якими думками їх вишити, таким і буде сімейне життя пари. Часто наречені, боячись довірити місію чужим людям, самі вишивали сорочки собі та коханим. Окрім того, кожен візерунок мав певний символ. Так на полотні можна було вишити цілу карту бажань до свого шлюбу.
Найчастіше наречену одягали у коморі. При цьому дівчата мали співати веселі пісні.
Після весілля вишиванки ховали до скрині, щоб багато років потому вони стали останнім вбранням закоханих. Наші предки вірили: якщо людину поховати у її весільному вбранні, на тому світі вона неодмінно зустрінеться з коханою людиною.
Бояри та світилки
Коли у день весілля наречений збирався до нареченої, його супроводжували бояри (хлопці) та світилки (дівчата). Найчастіше світилками ставали незаміжні сестри нареченого або, якщо таких не було, близькі родички. Вони несли хліб, шаблю та свічку. Перш ніж процесія рушала до двору нареченої, мама благословляла нареченого й нерідко обсипала його зерном та монетами.
Тим часом у будинку нареченої її батьки благословляли пару іконами. Закохані у той час мали стояти на колінах на вишитому рушнику (щоб ніколи не "стояти на голій землі", тобто мати матеріальний достаток). Лише тоді усі вирушала на вінчання. Рушник забирали з собою, адже він виконував важливу роль у всій церемонії.
Благословіння іконою
Після вінчання наречені, а також гості, запрошені на церемонію, йшли додому до нареченої. Там їх зустрічали її батьки. Вони благословляли пару іконою та хлібом з сіллю. Після цього усіх частували короваєм та медом. Вважалося, що на цьому етапі наречена прощається зі своїм домом.
Коровай замість весільного торта
Жодне українське весілля не можна було уявити без короваю. Він символізував єдність двох родин: нареченої та нареченого. Коровай мав бути не лише смачним, але й візуально привабливим. Тому його прикрашали орнаментом з тіста.
Іноді коровай навмисно солили. При цьому хтось з батьків наречених мав примовляти: "нехай це буде найгіркіша і остання сіль у вашому житті".