Горіховим Спасом завершується церковний рік. Воно має й інші назви: Хлібний, Полотняний, Малий, Холодний, Нерукотворний Спас або день пам'яті Нерукотворного Образа Спасителя. Чому так, яка історія свята та якими традиціями воно супроводжується – розповість 24 Канал.

Може знадобитись Церковні імена для дівчаток: 15 варіантів з православ'я

Історія Горіхового Спасу

Розповідається, що якось після вмивання, Ісус витерся рушником, на якому залишився його досконале обличчя. Цей рушник став прикладом, з якого творчі люди змальовували ікони Спаса Нерукотворного. Тканину почали вважати чудодійною.

  • Подейкували, що вона зцілила хворобу глави міста Едеси (теперішня Туреччина). Потім її перенесли до місцевої церкви.

Згодом Едесу захопили візантійські вояки. Жителі попросили звільнити місто з пропозицією, що вони віддадуть священну тканину. Так і сталося. Нерукотворний Спас віддали візантійцям, які забрали його до Константинополя. Через певний час цілюще полотно було загублено.


Нерукотворний Спас / Фото PsdSale

Ось така подія й лежить в основі свята – передача Нерукотворного образу Ісуса в Константинополь з Едеси.

  • Своєю чергою, у народі свято називали Горіховим Спасом, оскільки в цей час дозрівали горіхи та зерно, збором яких займалися прадавні українці. Також у цей час завершувалися жнива: з колосків нового врожаю пекли свіжий хліб. Тому деякі ще називають свято Хлібним Спасом.

Традиції Горіхового Спасу

На Горіховий Спас люди йшли до храму освячувати горіхи та хліб з борошна нового врожаю. Як і в Медовий та Яблучний, християни брали фрукти, воду та мед.

  • Було заведено в цей день випікати свіжий хліб та готувати настоянку з горіхів. Вважалось, що вона має цілющі властивості: допомагає вилікувати різні хвороби та почуватися здоровим.


Горіхова настоянка / Фото Pinterest

Посвятивши продукти в храмі, віряни накривали багатий стіл та запрошували в гості рідних, близьких, друзів. Готували різні страви, випічку та обов'язково – горіхову настоянку. У цей день можна було вже їсти все, адже Успенський піст (Спасівка) завершився.

  • У деяких селах України дотримувалися незвичної традиції. Знаходили найстарішу жінку та відправляли її по горіхи до лісу. Подейкували, що скільки горіхів назбирала ця пані, стільки ж мали знайти всі жителі села. Менше не дозволяли приносити.