Живі мерці, галицька лайка, закадровий голос Кузьми: як екранізували повість загиблого музиканта

Задумали разом... а як втілили?

Українська режисерка Ганка Третяк просто зателефонувала Кузьмі у 2013-му і попрохала дозволу на екранізацію повісті.

Читайте також: Грандіозний концерт до 50-річчя Кузьми: названо імена артистів, які заспівають на "Арені Львів"

Він спитав мене, чому обрала цю повість. Відповіла, що її тема мені найцікавіша: людина і свобода, як основна цінність, різниця між закритим і відкритим суспільством, демократичним і тоталітарним. Сподобалось, як у місті, де всі підлаштовуються під систему, людина починає боротись. Для Кузьми ця повість теж була важлива. Бо він одразу ж передав права на екранізацію,
– розповідає режисерка.

Над фільмом починали працювати разом: музикант мав бути звуковим продюсером і зіграти одну з другорядних, але дуже важливих ролей: консьєржа, який пояснює головній героїні, в якій дупі та опинилась.

Кузьма написав першу редакцію сценарію, озвучив закадровий авторський текст… Але зйомки затримала революція, війна, а згодом і моторошна загибель музиканта у лютому 2015-го. Тому фільм робили вже без Кузьми.

Але текст діалогів у повісті вирішили не змінювати. Мова фільму, репліки героїв є суто "кузьмівськими". Прості і зрозумілі кожному діалоги з рясною галицькою лайкою надають фільму особливої атмосфери присутності Кузьми. Закадровий голос підсилює ефект відчуття, ніби Кузьма поруч і веде цим містом за руку.

Закритий простір і живі мерці

Про що ж фільм? Аліса втратила роботу, хлопця, повністю розчарувалася у житті і… безсонної ночі знайшла у себе вдома квиток на потяг.

Ані звідки він взявся, ані куди за ним можна доїхати, вона абсолютно не розуміє. Та аби хоч якось розвіятися, вирішує сісти на цей потяг. І потрапляє у дивний фантасмагоричний світ – закриту територію, де діють свої закони… І не ходять гроші. А за послуги треба платити абсолютно різними послугами.

Та найцікавіше, що оточене дротом і спецназом місто покинути неможливо. А довкола неї живі мерці. Так називає приречених людей мер міста, який проводить над ними експерименти... Але Аліса в умовах несвободи, починає роздуплятись, вбивати і боротися… Чи врятується вона?!..

Нічні, затягнуті густою синьою поволокою і місячним світінням сцени, нудні й противні ще радянські будівлі й готелі, імпульсивна акторська гра і неспроможність передбачити розвиток подій – все це добряче підсилює драматизм історії.

Вам буде смішно...

Ага, ще б пак… Кузьма ж був гостроязиким і ржачним чуваком! Тому слухаючи писані його рукою діалоги, ви ризикуєте надірвати собі животи серед цього відвертого трешу і фантасмагорії.

"Чим вона буде займатися після смерті? Ця фраза звучала так, ніби, що я з'їм після сексу", або ж "Пістолета тут не знайдеш, тут явно жили пацифісти", – ці соковиті фразочки гурманам точно будуть до смаку.

Актори: хто вони взагалі такі?

Алісою стала кастинг-менеджер Карина Мельниченко, яка, власне, дебютувала в кіно. Реагувала вона блискавично, лаялась переконливо і мила підлогу в туалеті власним волоссям теж нічогенько..

А ще перед російськомовною дівчиною стояла серйозна задача – нормально спілкуватись українською з домішкою галицького діалекту. З якою вона, на щастя, впоралась. І навіть пристрелюючи дорослих чоловіків, з неї не виривались російські словечка.

Цікаво, що на роль консьєржа, яку мав грати Кузьменко, довго нікого не затверджували…

"Навіть поїхали на зйомки до Дрогобича без актора на цю роль, сподівались, що актор якось сам з'явиться. Так і сталось – у Дрогобицькому драматичному театрі є актор Іван Гарасимчук, який чудово зіграв роль…", – сказала режисер.

Переконливо впорався зі своєю роллю і мер міста, якого зіграв Ігор Цішкевич. Він перетворився на екрані на справжнього диктатора, який цінує усталений порядок і не дозволить грати за новими правилами. Навіть власний син для нього є ще одним рідним, але "ходячим мерцем".

А сина мера міста, до речі, зіграв рідний син актора – Андрій Цішкевич. Тому напружені і по-батьківськи моралізаторські діалоги між ними звучали дуже природно.

Супровід сім'ї Кузьменків і приватні кошти

Фільм знімали у Києві, Полтаві та Переяславі-Хмельницькому майже шість років за доволі скромний бюджет – 3,2 мільйона гривень. Його повністю відзняли за приватні кошти компанії Gankafilm.

"Ми йшли своїм шляхом, заробляли гроші й вкладали в кіно. Один раз я ходила у держкіно, щоб дізнатись, як отримати фінансування. Але ми не встигали подати проект на конкурс", – повідомила режисер.

Читайте також: Топ-12 найкращих українських кінопрем'єр, які варто подивитись до кінця року

Кіно тепло підтримувала сім'я Кузьменків. Те, що стрічка вийшла за місяць після 50-річчя музиканта, режисер називає збігом.

Обмежений прокат триватиме в українських кінотеатрах геть недовго. Зокрема, в столичному "Жовтні" він закінчується 19 вересня. Встигніть оцінити кіно власним оком, прямо зараз придбавши квиток!