"Не пояснили, що смерть локальна": Жадан вшанував пам'ять Олександра Ройтбурда чуттєвим віршем

11 серпня 2021, 16:38
Читать новость на русском

Український письменник Сергій Жадан був близьким другом та колегою легендарного митця Олександра Ройтбурда. У день похорону художника Жадан опублікував вірш, який, ймовірно, присвятив покійному товаришу.

Видатний художник Олександр Ройтбурд пішов з життя уранці 8 серпня. Причиною цьому в українських ЗМІ називали онкологію. Незадовго до смерті з митцем бачився Сергій Жадан – саме він став укладачем віршів Ройтбурда, які стали несподіванкою навіть для Жадана. 

До слова В Одесі попрощались з Олександром Ройтбурдом: фото і відео з похорону митця

Текст публікації Сергія Жадана:

"Хотілось йому вірити. Хотілося думати, що він усе контролює. Хотілося сподіватись, що у нього вийде перехитрити смерть. Не вийшло. У смерті завжди є пару додаткових аргументів.
Це дуже печальна новина для всіх, хто любить цю країну. Без Ройтбурда тут буде трішки порожньо, протяги будуть гуляти. Спочивай із миром, маестро, ти багато зробив. Бракуватиме тебе", – писав Жадан у день смерті Ройтбурда.

У день похорону Олександра, який відбувся в Одесі 11 серпня в обід, Сергій Жадан опублікував зворушливий вірш на тему смерті. Користувачі фейсбуку запідозрили, що ним він вшанував свого покійного друга, якого називав "маестро".

Варто знати Знаменитий український художник: що відомо про Олександра Ройтбурда

Пропонуємо і вам прочитати рядки з вірша Сергія Жадана:

І не розповіли головного.
Не попередили, що смерть обмежується тією
мовчанкою, яка її супроводжує,
смерть не виходить поза крейдяне коло,
накреслене на підлозі в помешканні,
з якого винесли меблі,
щоби налякана душа не билась об них,
мов пес, якого зачинили на кухні.

Не пояснили, що смерть локальна, що вона
не виходить поза межі лікарняного подвір’я,
що вона мало кому цікава поза ходою
траурної процесії.

Не попередили про цей принцип радіохвилі,
передавання смутку тим, хто ловить
сигнал відчаю, кому відлунює цей
розпад мови, механіка затихання.

І ти не розумієш, де ж воно – це поєднання всіх живих
смертю одного з нас, ця солідарність тих,
хто лишається, цей прощальний спів,
що вростає в пам’ять?

І здогадуєшся, що письмо смерті передбачає
відсутність переходу. Немає жодного поділу,
жодного світла з того боку стіни.

Життя заповнює собою все.
Передусім – наш страх перед смертю.
Передусім – нашу залежність від досвіду.

Ти весь лишаєшся тут, ти розчинений у цьому потоці,
ти вкорінюєшся в паузах між співом, западаєш
у музику темряви, тиснешся в чорні літери віршів.

Все лишається тут.
Все знаходиться поміж нас.
Темрява легко відчитується.
Всьому є своє слово