Воєнна драма "Черкаси" знову в кінотеатрах: щире інтерв'ю з кінотворцями

У другій частині відвертого інтерв'ю з режисером фільму Тимуром Ященком та акторами Євгеном Ламахом, Дмитром Совою, Олегом Щербиною та Євгеном Авдєєнком читайте про те, як іноземні глядачі реагують на українську стрічку, чому арт-фронт необхідно орієнтувати на спротив російській агресії та чи можлива належна держпідтримка за нинішньої влади.

А також дізнавайтесь про громадянську позицію кінотворців, які кінострічки їх надихають та чи очікувати надалі фільмів, які прийнято вважати патріотичними.

У першій частині розмови читайте про те, чому саме цей фільм став повнометражним режисерським дебютом, у чому криється художній вимисел, а що є правдою та заради чого актор звернувся до президента України Володимира Зеленського. А також дізнавайтесь про інші несподівані секрети воєнної драми з уст її творців.

Перша частина інтерв'ю Актор воєнної драми "Черкаси" звернувся до Зеленського: відверте інтерв'ю з творчою групою

Про Майдан, опір російській агресії та надію, що фільм буде об'єднувати українців

Коли і як кожен з вас зрозумів, що ідентифікує себе українцем та чинитиме опір російській агресії?

Дмитро Сова: На Майдані відбулася ідентифікація. Під час облоги в останні дні сталась безповоротна ситуація. Ти не розумієш, чому знаходишся там, але не можеш там не бути. Не знаєш, що буде далі, але займаєшся справою: тягаєш шини, носиш якісь каміння, щось передаєш на передок, де хлопці в шоломах і в мінімальних обладунках... До мене приїхав друг з окупованого Криму, ми побачили на великому екрані на Майдані, як "савєт Фєдєрації" дозволив ввід військ в Україну, пішли і записалися до військомату. Товариша забрали, бо він розбирається в техніці. Також спитали, чи воджу я машину...

Дмитро Сова

Творча група (жартома): Трактор ремонтував?

Дмитро Сова: Я не розуміюся в техніці, мені сказали чекати виклику, от і чекаю.

Олег Щербина: Я виховувався у дуже радянській родині на совєтській попсовщині. І до 2013 року думав, що я, вибачте, мабуть "рускій", йолки палки! Виріс у Кривому розі, мама росіянка, дід росіянин. У 2013 році ще у грудні ми їздили на два тижні в Москву з виставою.

А по поверненню зранку ми з другом йшли Михайлівською вулицею вниз на Майдан і розуміли, що вже щось почалося. Спочатку було просто прикольно почепити синьо-жовту стрічку. На Майдані у мене також спочатку був пацанський азарт. Далі січень, Грушевського... І остання моя точка неповернення - ніч з 18-го на 19-е лютого. Ми з Євгеном Ярощуком після ночі на Майдані о 6:30 ранку хотіли йти додому, але відбувся прорив Стелли. Побігли на Інститутську, далі побачили, як "чорна сотня" "Беркуту" перезаряджала свої автомати. Бабусі, дідусі, пацани, - усі бігли нагору. Я був з дерев'яним щитом, мужики кричали мені "Вперед!" Підіймаюсь і бачу, як двоє хлопців несуть мужика з трьома кульовими пораненнями, задертий одяг, і цівка крові б'є фонтаном. Снайпери валили. На Майдані шум, гам, сльозки... і вже увечері вивозили "беркутівців". На цьому всі вже зрозуміли, що Янукович збирає валізи. Я там у ці хвилини зрозумів, що я українець.

Олег Щербина

Далі приїздив із синьо-жовтою стрічкою в Кривий Ріг, а мама каже: "Зніми, бо в нас можуть побити". Якийсь час у мене була патріотична пауза: зйомки, робота, театр. А в 2015 році я зібрав речі, оформився на контракт і трішки послужив на Донбасі.

Тимур Ященко: Черкаси, звідки я родом, - дуже пострадянське місто, якщо звісно розглядати останні 100 років історії, а не прикриватись давнішньою історією черкаської землі. Мати моя - українка, батько - в повній мірі радянська людина, а дідусь та бабуся по лінії батька глибокі українці, а по мамі навпаки - радянські люди, так в мене все моє свідоме життя проходить внутрішній ментальний процес самоідентифікації себе, саме як українця. Я тільки зараз розумію наскільки вчитеь української мови та літератури - надважлива професія в сучасній Україні. Мені особисто була передана глибока любов до украінського, чим можу завдячити у дужій мірі свому вчителю середньоі школи #17, в тих вже далеких 90-х роках. Більш свідома самоідентифікація ще на Помаранчевому Майдані почалася, для мене це надважливо. Було розуміння, що нам не підходить ця система, яка дісталась у спадок та без нашого дозволу нам нав'язується. На жаль, це не швидкий шлях. Легко не буде, але якщо ми цього не зробимо, то ніхто за нас цього не зробить.

Творча група фільму "Черкаси"

Про повзучу капітуляцію та громадянську позицію

Дехто наразі з приходом нової влади і її вектором на примирення з "сусідами" відчуває атмосферу 2014 року. Які ваші думки щодо цього?

Євген Авдєєнко: Мої думки кричущі. Вважаю, що відбувається повзуча капітуляція. Голова нашої держави і каже про "теплі ванни", а мені здається, що саме зараз нас всіх і вкладають у "теплу ванну". Це ще одна з технологій: коли потихеньку, не підбурюючи, бо ми ж пройшли досвід Януковича, хочуть обійтися без різких рухів. Скільки ж моральних виродків і відвертих ворогів України сидять у Верховній Раді і навіть на посту президента. Можна зауважити, що слово "зрада" дуже часто використовується, але зрада є. Пам'ятаєте розмови про воду в Крим? Це було відверте визнання новою владою окупації півострова. Ми зараз повертаємось до 2014-го року, нас знову заганяють у той кут, аби був ще один Майдан. Повертаємось знову ж на ті граблі.

Євген Авдєєнко

Тимур Ященко: Це дуже важливе політичне питання. Серед нас немає політиків, тут є лише українці. Я дуже вірю в громадянську позицію. Я проживаю в Польші, де в 90-ті роки дуже почали працювати, аби викорінити проросійські комуністичні сили. У нас взагалі "забули" попрацювати над цим на початку незалежного шляху. І ми зараз маємо, що маємо, і вже як громадяни мусимо висловлювати свою проукраїнську позицію та битися за незалежність на фронті, а також у колективній свідомості. Маємо її дружно триматись, нічого не залежить від однієї особи. Усі вони змінюються, ми лишаємось. А деструктив роз'єднує.

Євген Ламах: Я ріс в українській сім'ї, вчився в гуманітарному класі, мій вчитель історії виховував справжніх українців. Я хочу сказати, що в мене в родині є люди, які бідкаються, чому ми бідно живемо, чому нічого не змінюється. А я кажу "Підійміться і зробіть самі". У нас у країні таких 73%. Це радянська традиція - чекати. Мені тато відразу сказав: "Хочеш йти на актора, шукай бюджет, роби це сам". Ми талановитий і працьовитий народ, нація, яка може підняти все.

Євген Ламах

Тимур Ященко: Разом з тим, у нас наївність - національна риса. Нам треба над цим працювати через громадянські інститути. Також нас розхитують через нашу глибоку емоційність. Емоційність - дуже добра риса для співу чи для любові, а для державотворення - ні.

Читайте також У Львові стартують зйомки фільму за романом Кузьми Скрябіна: Садовий підтримує кіновиробництво

Про фестивальну історію "Черкас" та вітчизняний арт-фронт

Як Вас прийняли на кінофесивалі в Індії з вашим фільмом? На вашу думку, чи цей фільм орієнтований на міжнародні кіномайданчики? Чого очікувати від іноземного глядача?

Тимур Ященко: "Черкаси" добряче орієнтовані на міжнародного глядача. Мені дуже цікаво і важливо про це говорити. В Індії я пояснював, наприклад, що існує українська мова. Для них це було відкриттям. Фільм глядачів емоційно "взяв" якістю. Це працює, бо у нас подібні історії постколоніального розвитку, є ментальні й історичні подібності. Ми різні, але дуже подібні у емоційності. В Індії найдовші були черги на "Черкаси", люди приходили і розуміли, що показаний процес нашої самоідентифікації, що ми знаходимось в пострадянському світі, що ми переживаємо, яким є процес державотворення. Себто, хто ми, де ми і куди ми йдемо.

Україна формувалась і буде завжди формуватись у тіні імперії. Треба занурити глядача в наші події, аби він також відчував нашу розгубленість і наш страх. Спочатку була Польща й Індія, тепер Бельгія, потім Німеччина й Брюсель. На цьому міжнародна фестивальна історія кіно лише починається. Карантин перервав фестивальну історію 2020, щось перенесли на 2021 рік, щось відмінилось. У вересні начебто їдемо на показ до Брюселю у програмі "Украінська Весна 2020" з Артхауз Трафік.

Творча група фільму "Черкаси"

На вашу думку, чи вдається за останні роки якісно створювати вітчизняний арт-фронт? Він обов'язково має бути орієнтованим на спротив російській агресії?

Євген Авдєєнко: Якось після показу в кінотеатрі "Жовтень" до нас підійшли атовці і сказали: "Дякую вам, хлопці, ви ведете свою боротьбу в інформаційній війні, а ми вели свою". Це дуже торкнулося мого серця.

А щодо театру: я перейшов з театру російської драми в театр на лівому березі, який дотримується мовних законів. Ми переходимо на те, аби грати вистави українською. Цей процес мені подобається. Бо театр російської драми імені Лесі України пропагував російську культуру і мову. Обиралися відповідні п'єси. Наприклад, наразі ставлять про Маяковського. А чому про нього, а не про Куліша чи не про розстріляне відродження? Театр пропагує позицію, мовляв, мистецтво поза політикою, і виховує радянських українців. Я вважаю, що в центрі міста не має стояти будівля з такою назвою. Будівля під назвою саме "русской драми" не має бути,тим паче вона має ім'я видатної Лесі Українки! Це радянський хід, виходить радянсько-російська Україна. Це повний назад.

Дмитро Сова: Нехай буде і російської драми, але нехай би обирали інакшу драматургію. У російській літературі також багато творів, які ведуть свою боротьбу. Я розумію, чому Женя про це каже: там сєпарські настрої, і мало хто зважає на те, що коїться в країні.

Олег Щербина та Дмитро Сова

Євген Ламах: Ми маємо бути на рівні. Є така країна і є така нація, ми не проти. Але ми окремо. А у нас чомусь відбувається гібридизація.

Євген Авдєєнко: Я радикальних позицій і вважаю, що коли йде війна, все, що пов'язане з російською культурою, має на деякий час блокуватися.

Тимур Ященко: Я вважаю, що треба виграти і зовнішню, і внутрішню війну любов'ю, бо якщо ми наганятимемо ненависть, то стріляємо собі ж по ногах і з'їдаємо себе зсередини. Людей з проросійськими настроями треба не ненавидіти, а спонукати змінюватись чи виїжджати. Я вважаю, що українська мова - суперідентифікатор. У кого у горлі стає українська мова, хто не схоче славити державу, де він живе, я не розумію, що вони тут роблять?

Євген Ламах: Дмитро завжди казав, що не потрібно насаджувати, а потрібно закохувати.

Дмитро Сова: У нас дуже багато людей які спілкуються українською мовою, але є п*да***ами.

Євген Авдєєнко: А як закохати Ківу, Бужанського, оцих виродків?

Тимур Ященко: Є відкриті та свідомі вороги незалежної України, всі їх знають по прізвищам. Тут вже потрібна рішучість проукраїнської влади.

Дмитро Сова: Я знаю багато проектів, де українською мовою знімають, а ти вимикаєш цей канал, бо для тебе це звучання мертве. У житті так не розмовляють, мову треба зробити простішою і доступнішою, аби ти жив нею і розмовляв. А вони роблять навпаки, живуть у якомусь іншому вимірі лінгвістики. От зараз створюється дуже крутий український дубляж, роблять серіали нормальною українською мовою, ставлять вистави, після яких дивуєшся якості і розумієш, що воно твоє і воно таке ріднесеньке.

Про майбутнє нашого кіно, різножанрові дебюти та колег, які надихають

Поговорімо також про держпідтримку кіно. Коли з’явився новий міністр культури, з’ясувалося, що забагато грошей розподілили. Близько 50 проектів зі 100 не пройшли з тих, які раніше відібрало Держкіно. Відмовили у держфінансуванні українським стрічкам на серйозну історичну тематику. Наприклад, не схотіли екранізовувати "Якова" Вікторії Трофімченко" та "Конотопську битву" Ахтема Сеітаблаєва. Чи можливе належне держфінансування і розвиток українського кіно в найближчі роки? За останні роки в українському кіно посилилась конкуренція, чи очікувати далі фільмів, які прийнято вважати патріотичними?

Олег Щербина: Я був на показі "Черкас" у Запоріжжі і познайомився з директоркою кінотеатру імені Довженка, яка замінила нинішню очільницю Держкіно Марину Кудерчук. Це жінка наполягла на показі "Черкас" в Запоріжжі. А до того Кудерчук там не хотіла показувати там фільми на серйозну патріотичну тематику...

Чи можливе нормальне держфінансування?

Євген Авдєєнко: Це стосується не лише кіно. От чи потрібен канал АТР? У програмі Яніни Соколової з Айдером Муждабаєвим телефонували в кілька інстанцій. Муждабаєв до кінця і не зрозумів тієї розмитої відмовки. А чому фінансування "Конотопської битви" не дали? Як на мене це питання, що лежать в одній площині. Ахтем Сеітаблаєв в інтерв'ю казав, що такі фільми як "Черкаси"та "Кіборги" просто будуть далі непотрібні.

Тимур Ященко: Влада змінюється. Якщо не даватимуть гроші на об'єктивно потужні проекти, буде громадський супротив. Маємо розвивати інститути і не залежати напряму від можновладців! Є Мінкульт, є Держкіно, ми живемо не у неофеодалізмі, дуже сподіваюсь на це.

Тимур Ященко

У мене є два проукраїнські потужні проекти, лише від мене залежить, чи я під нову владу переписуватиму ці проекти. Ми робитимемо своє. Кіно на національну тематику - небезпечна територія для можновладців. А якщо будуть об'єктивно зарубуватись потужні проукраінські проекти з потужними командами, то це буде мати наслідки.

Читайте також Голлівуд вперше купив права в українського фільму: про що буде напружена стрічка

Олег Щербина: В одному з глядацьких відгуків на фільм у мережі я прочитав, що жінка у передостанній день показу "Черкас" сиділа одна в кінотеатрі і плакала. Я хочу сказати одне, що байдуже, дає гроші Держкіно, МКК Film Service чи хтось інший. Ми тільки почали це робити. Нам треба спонукати глядача ходити на українське кіно. Маємо продукувати якісне різножанрове кіно: комедії, трагікомедії, драми. Нам треба зробити все для того, аби глядач не сидів один в залі.

Олег Щербина

Євген Ламах: Ті, хто знають свою історію, мають її пам'ятати, інші мають вчити, надолужувати і не робити тих помилок. А ті, хто не знають і не хочуть її вчити, мають виїхати. Фільм "Черкаси", як на мене, і дає таке право вибору. Хочеш, залишайся, змінюйся, не хочеш, то ніхто не тримає.

Оцініть різножанрові дебюти і кінострічки ваших колег. Хто вас надихає?

Тимур Ященко: З останнього того, що вдалось подивитись, мені сподобався дебют Нарімана Алієва "Додому". Я не так глибоко знав цей народ до цього фільму. Для мене це важливе кіно.

Євген Авдєєнко: Мені приємно було бачити серіал "Ластівки" про проблематику булінгу. У нього зіграла класна актриса Олеся Жураковська та інші молоді актори. Коли я вчився, був лише сраний "Мухтар", а зараз молоді актори по 19 років грають в "Ластівках", отже, щось розвивається.

Євген Ламах: Хочу відзначити фільм "Мої думки тихі". Ірма Вітовська мені дуже подобається, як акторка, також до вподоби і її громадянська позиція. Не буду приховувати, мені подобається Тимур Ященко, Женя Авдєєнко, Олег Щербина та інші тим, що хлопці хочуть і роблять чесно свою справу на розвиток України. Багато запитували мене на інтерв'ю, чи я служив. Ні, але коли моряки були в полоні, ми записували відео від кінокоманди "Черкас", що з нашого боку арт-фронт у безпеці. Ми намагаємось робити свою справу на розвиток українського кіно і зберігати цілісність держави. А знаєте, що ми робимо круто? Що не знімаємо пропаганади.

Тимур Ященко: Також вподобалась мені "Атлантида" режисера Валентина Васяновича. Це візуальний шедевр, дуже потужний продукт, який на міжнародному рівні відстоює Україну та задає дуже потрібні питання. Потужно ми виграємо війну. Бо нам болить. Бо не ми, а нас атакували. Бо правда на нашому боці.

Дмитро Сова: Дебют Наталки Ворожбит "Кайдаші" також цікавий.

Творча група фільму "Черкаси"

Тимур Ященко: Я читав сценарій "Якова" Віки Трофіменко, я в захваті від її дебюту "Брати" і маю сподівання, що "Яків" врешті дійде до екранів. Український глядач дуже вередливий, але такий коханий. Як на мене, він має більше цінувати нашу працю. Йти і своїх сто гривень кровних не пожалкувати на своє. Ми маємо шанувати і задарма не нарікати.

Якою буде нова хвиля в кіно, яка після Майдану активно вибудовується?

Тимур Ященко: Кіно буде переконливим, якщо у ньому буде чесність, відвертість, без загравань. Українці ж відчувають фальш. Ми маємо над собою працювати і шануватися. Шануймося, бо ми й справді того варті.