Зірка "Спіймати Кайдаша" про "косяки" українців: Ми не любимо ближніх

Актор Григорій Бакланов працює у столичному Театрі на Печерську. У кіно запам'ятався завдяки своїй роботі у фільмах "Черкаси", "Пекельна Хоругва", "Ніщо не трапляється двічі". Але найбільше він відомий українцям як Лаврін із серіалу "Спіймати Кайдаша", що став справжнім хітом цього року.

Зверніть увагу "Спіймати Кайдаша": цікаві факти про головних акторів українського серіалу

Про те, чим може похвалитись сучасний український театр, чому твори української класичної літератури – класні, та що є головним "косяком" української нації – читайте в інтерв’ю Бакланова 24 каналу.

Григорій Бакланов / Фото зі сторінки актора у Facebook

Чим відрізняється робота у театрі від роботи у кіно?

У кіно дуже рідко є час на пошуки. Ти приходиш і тобі треба працювати на результат. У театрі можеш місяць, два, а буває і кілька років працювати над чимось і насолоджуватися саме процесом. Це найголовніше для мене. До того ж, те, що ми проробляємо та граємо у театрі, допомагає потім і в кінематографі.

У чому секрет універсальності людини, яка грає і Висоцького в образі Гамлета, і Лавріна Кайдаша? Це ж різниця характерів, проблем, доль, зрештою – епох.

Кожен актор повинен бути універсальним. Якщо ти – актор, то повинен уміти зіграти що завгодно. Тобі можуть дати роль хоч Джульєтти, хоч короля Ліра. Про що буде ця історія – історія Гамлета, Ліра чи звичайного стільця – залежить від тебе, від режисера, який будуватиме образ. Усіх цих персонажів можна зіграти по-різному. При цьому, як на мене, у Лавріна з Гамлетом є багато спільних рис.

Григорій Бакланов / Фото зі сторінки актора у Facebook

Що впливає на вибір між "бути" і "не бути", коли йдеться про згоду на роль?

Ситуації бувають різні. В кіно тобі пропонують не завжди дуже глибокі ролі за класичними творами. Іноді просто обираєш роль, тому що треба, грубо кажучи, ремонт вдома робити.

У театрі на Печерську, наприклад, я радий, що є завжди вибір. Ми можемо займатися тими проектами, які цікавлять саме нас. Ніхто не вказує, яку роль ти мусиш грати.

Коли з’являється нова п’єса, новий матеріал, ми працюємо у форматі таких собі вільних проб, ескізів, етюдів. Потім усе це перетворюється на виставу. Ми просто знаходимо те, що відкликається у нас. От і все. Ти щось інстинктивно береш, пробуєш і далі це переходить у роль.

Сьогодні відроджується українська музика, література, кіно. Про популярних вітчизняних виконавців пишуть світові медіа, як-от Forbes чи New York Times. Чим може похвалитися наш театр?

Мені здається, що театр не був у занепаді. У кожну епоху в нього були свої сильні прояви і йому завжди було чим похвалитися. Наприклад, у нашому театрі ми нещодавно звернулися до "Наталки Полтавки". Ця історія досі залишається актуальною. Коли я відкрив цю п'єсу, то збагнув, що звідти пішло стільки знайомих афоризмів, виразів, пісень, які ми чуємо сьогодні! Це стосується й інших творів.

Григорій Бакланов / Фото зі сторінки актора у Facebook

Ми звикли ставитися до класики як до чогось хрестоматійного та нудного. І ми її поступово забуваємо. А коли починаєш у неї знову вчитуватися, позбувшися всіляких психологічних наростів, які заважають сприймати текст, то розумієш, наскільки це класні твори. Не менш цікаво читати й сучасних драматургів, як-от Наталку Ворожбит. Її твори ставлять у всьому світі і я раджу їх усім прочитати.

З якою метою Ви виходите на сцену?

Мені цікаво те, чим я займаюся, мені хочеться цим поділитися, щось відкривати, щось пробувати. Є певні моменти, які дуже важко пояснити, бо їх треба саме пережити. Коли ти довго виношуєш якусь тему, матеріал і потім раптом влучаєш у самий центр і десь у повітрі відчуваєш, що щойно цей шлях разом з тобою пройшов і глядач. Мабуть, це найважливіший момент у цій професії.

Дивлячись на сюжетні перипетії "Спіймати Кайдаша", мимоволі згадуєш одну китайську мудрість: "Не дай вам Боже жити в епоху змін". Як Ваші особисті переживання подій 2014 року корелювали зі змістом серіалу?

Жити не в часи змін неможливо. Я не знаю, чи були такі часи, коли людина прожила й не зазнала якихось змін – це, здається, просто неможливо. Як тоді жити інакше? У вічному спокої? Це ж пекло. Ми постійно перебуваємо в якомусь русі, це наше життя. І, звичайно, я дуже радий, що серіал якраз відображає події, які ми зовсім нещодавно пройшли і вже, здається, починаємо забувати.

Григорій Бакланов / Фото зі сторінки актора у Facebook

Ми постійно, знову й знову робимо якісь помилки. Ось чому? Це для всіх, напевно, залишається загадкою. Тому я дуже вдячний Наталці Ворожбит (шоуранерці "Спіймати Кайдаша" – 24 канал), що вона у серіалі вказує на важливі речі, які постійно відбуваються, на наші внутрішні людські "косяки". "Косяки" цілої нації. Час від часу потрібно собі це нагадувати, дивитися на себе. Бо, не розуміючи старих помилок, ми не зможемо зрушити з місця. Через те й виник цей серіал.

Що Ви вважаєте найбільшим "косяком" нації?

Найбільшим "косяком"? Складно назвати один.

Ми дуже не любимо ближніх. Для нас це – одна з найважливіших заповідей. Я не кажу про ближні країни чи нації – бодай полюбити сусіда. Помітив, що особливо проявляється така риса: якщо у когось щось є, наприклад, машина, то я обов’язково хочу таку саму чи кращу.

Зверніть увагу "Спіймати Кайдаша": які українські села можна побачити у серіалі

Нам дуже складно щиро порадіти чужій радості, чужому щастю. Ми досить легко відвертаємося від чужої біди, сподіваючись, що хтось інший допоможе, або з думкою “хто б мені допоміг”. Ми чекаємо, що хтось прийде і все змінить. А треба це робити самостійно. Вчитися виявляти свої мінуси, знаходити сили їх визнавати і переборювати.

Автор: Євген Лузан