Сергій Параджанов увійшов до числа тих митців, які були засновниками українського кінематографу. Він був не лише надзвичайно талановитим режисером, а й прекрасною людиною із чіткою громадянською позицією. Крізь які терни Параджанову довелося пройти та якими фільмами він поповнив скарбницю світового кіномистецтва – читайте у матеріалі 24 каналу.

Читайте також: Як випадковий збіг врятував життя Аді Роговцевій: цікаві факти про легенду кіно

Біографія

Сергій Йосипович народився 9 січня 1924 року в родині антиквара. Батько сподівався, що діти підуть його слідами, адже раніше професія антиквара передавалася з покоління в покоління, проте Сергій обрав інший шлях. І тато не зміг йому пробачити цього. Але вишуканий смак і вміння відрізнити справжню дорогоцінність від підробки все-таки передалися Параджанову у спадок. І, варто зазначити, що це вміння допомагало Сергієві у важкі часи підробляти.

Сергій навчався у звичайній середній школі, після цього вирішив вступати в Інститут залізничного транспорту. У школі технічні предмети він не дуже любив і це позначилося на його освіті. Рівно через рік Параджанов покинув вищий навчальний заклад.


Кіномитець Сергій Параджанов / Фото: gordonua.com

У 1941-1943 роках працював художником-технологом на тбіліській фабриці "Радянська іграшка". Він добре малював, тому робота вдавалася.

Пізніше вступив на вокальне відділення Тбіліської консерваторії. У складі концертної трупи мав приблизно 600 виступів. Пізніше перевівся у Москву, де навчався в консерваторії та паралельно на режисерському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК).

Параджанов і Україна

Сергій Йосипович працював асистентом режисера на фільмі "Тарас Шевченко". Закінчивши у 1951 році ВДІК, він починає займатися власною кар'єрою. Зокрема, багато знімав і в Україні. Тут він створив такі кінороботи:

  • "Наталія Ужвій" (1957);
  • "Золоті руки" (1957);
  • "Думка" (1957);
  • "Перший парубок" (1958);
  • "Українська рапсодія" (1961);
  • "Квітка на камені" (1962).


Український та вірменський режисер Сергій Параджанов / Фото: armenpress.am

"Тіні забутих предків"

Світова слава до кіномитця прийшла у 1964 році. Саме тоді він екранізував повість українського письменника Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Стрічка навіть здобула приз на Всесоюзному кінофестивалі в Києві, який відбувся в 1966 році.

Загалом фільм у двадцять одній країні отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, 24 з яких були гран-прі. Одного разу польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна і в знак подяки за цей шедевр поцілував руку.

Сергій Параджанов – "Тіні забутих предків": дивіться відео онлайн

Життя за ґратами

Параджанов належав до тих діячів української науки та культури, які в 1965-1968 роках протестували проти масових політичних арештів. Він не соромився висловлювати власну думку та відстоювати чітку громадянську позицію, знаючи, що може бути жорстоко покараний за це. Згодом Сергій Йосипович зазнав переслідувань та був змушений виїхати у Вірменію.

У 1973 році, після повернення до Києва його заарештували та засудили до п'ятирічного ув'язнення за гомосексуалізм. При цьому в обвинувачувальному вироку були також статті "за спекуляцію" і "за український націоналізм". 5 років суворого режиму він відбував в колонії в Алчевську. Здавалося б, що стаття за гомосексуалізм не давала йому шансів на виживання, проте Параджанов мав неабиякий авторитет у в'язниці. Завдяки старанням багатьох організацій та відомих людей 30 грудня 1977 року режисера звільнили.

Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм,
– казав Сергій Йосипович.

Оскільки Сергію заборонили жити в Україні, то він переїхав у Тбілісі. Проте переслідування з боку радянських репресивних органів продовжувалися і через ідеологічну цензуру не вийшли такі фільми, як "Intermezzo" "Київські фрески", "Ікар", "Сповідь".


Сергій Параджанов / Фото: uinp.gov.ua

Останні роки життя кіномитця

Чи не найбільшою трагедією для Параджанова стала смерть його сестри Ганни. Він своїми руками створив надзвичайно красиве вбрання для труни.

Вже за декілька місяців після цього у режисера виявили рак легенів. Операцію з видалення цього органу провели у Москві. Проте вона не допомогла і стан митця лише погіршувався.

Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії,
– казав Параджанов в одному з інтерв'ю.

17 липня 1990 року він приїхав до Єревану. А через три дні видатний діяч культури пішов із життя.


Видатний режисер Сергій Параджанов / Фото: kinobuk.com

Підбірка найкращих фільмів Сергія Параджанова

  • "Молдавська казка" (1951);
  • "Андрієш" (1954);
  • "62": "Наталія Ужвій", "Думка", "Золоті руки" (1954);
  • "Перший парубок" (1958);
  • "Українська рапсодія" (1961);
  • "Квітка на камені" (1962);
  • "Тіні забутих предків" (1964);
  • "Київські фрески" (1966);
  • "Діти Комітасу" (1968);
  • "Колір граната" (1969);
  • "Акоп Овнатанян" (1969);
  • "Легенда про Сурамську фортецю" (1984);
  • "Арабески на тему Піросмані" (1986);
  • "Ашик-Керіб" (1988);
  • "Сповідь" (1990, не закінчено, оригінальний негатив включено до фільму "Параджанов. Остання весна").