Мультиплікаційна фабрика "Борисфен" в минулому, а нині ArkSguat – одна головних локацій фестивалю – те, що ховають стіни будинку за адресою Васильківська, 1. Тривалий час він стояв пусткою, проте з кінця липня споруда ожила: митці зорганізувались й почали створювати концептуальний творчий простір. Відомо, що по закінченню фестивалю будівлю демонтують.

Доки у схованій у внутрішньому дворику типографії підсихала фарба на щойно створених афішах, у кав’ярні неподалік точилась розмова з причетним до дійства.

Про концепт 216-ї кімнати, стислий анонс заходів та віру у Великий Струмінь Мистецтва розповів учасник київського гурту StroOM Андрій Паславський.

Якою є атмосфера в ArkSguati наприкінці фінальних підготувань?

Кожного дня все змінюється. Заходиш, бувало, двічі-тричі на день щоразу помічаєш щось нове. Урочистий дім. Відчувається атмосфера обмеженого часу, обмеженого простору. І всі горять бажанням по максимуму реалізувати задумане. Усе дуже стихійно, але дуже натхненно відбувається. Також це перший життєвий досвід такого високого рівня небайдужості і самоорганізації молодих людей в Україні, що неодмінно надихає!

Читайте також: Гогольfest 2017 в Києві: ціни та нові програми заходів

А відтак пам’ятаєш, з чого все починалося саме для вашої команди?

Міркуючи над участю у фестивалі, побачили разом з Євгеном Славяновим, Олександрою Статкевич та Олексієм Зайцевим поруч із сквотом в Голосіївському парку на огорожі якогось парку розваг транспорант з написом: "Об’єкт рейдерського захвату". І так ця комічна мовна помилка надихнула перейти від суто музичної діяльності в більш ширшу, світоглядну. Вирішили провести, так би мовити, акт рейдерського самозахвату гурту релігією і таким чином поділитися з усіма своїм творчим світоглядом. Це буде окремий музичний перформанс, який планується закінчити великим музичним джемом, стихійним творенням музики, яка більше ніколи не повториться. Такий свого роду духовний і мистецький акт. Потім це все гарно обміркували, розширили і написали програму, нас затвердили, прийняли в Ковчег, і дали кімнатку, з якої вирішено було створити #St_roOM – святу кімнату, храм мистецтва як сенсу життя. Навідавшись в приміщення вперше, а сталося це фактично в перші дні, сфотографував кожну кімнату, щоби зафіксувати, як воно все було, адже будівля кілька років не експлуатувалася. Буде цікаво в кінці порівняти. Бо неможливо описати, як швидко може ожити велетенська покинута будівля. Ну й от фактично з кінця липня для всі цей проект був і залишається пріоритетом номер 1.

Концепт St_roOMу – який він?

St_roOM – в перекладі "свята кімната", це програма, започаткована учасниками однойменного музичного гурту, художником та психологинею. Концепт мистецьких акцій в рамках проекту полягає у визнанні Мистецтва – найвищим благом, вартим поклоніння. Відтак у кімнаті №216 створюється постійно діючий Творчий Храм, а будь-які мистецькі акти потрактовуються як Служіння Мистецтву. Кожний відвідувач локації може за бажанням посвятитися (чи то "пострумитися") у нашу віру. Будь-який творчий продукт, створений у St_roOM вважається апокрифом віри у Великий СтруМінь Мистецтва. Будь-яка віра себе переживає, а мистецтво щось таке вічне, що спонукає людей шукати сенс в житті і щось створювати, найперше – своїми власними руками.

Що чекає гостей за дверима кімнати №216?

Візуально-перформативно-музично-лекційна програма на весь час фестивалю, кілька інсталяцій, велика Стіна для роздумів та багато іншого. Готується зробити відбиток-ікону з кожного бажаючого стати адептом віри (сміється). Технологія така: коптиться папір, покривається сажею, далі робиться відбиток людського обличчя. Ідея і втілення належить Олексію Зайцеву.


Результат обряду іконізації куратора арк-сквоту Максима Демського

Вже 9 вересня планується виступ студентського авангардного театру "CEPTECTUM" з КНУ імені Тараса Шевченка. Цією акцією символічно зітреться межа між мистецтвом та реальністю Продовжиться перформансом "Сон художника", наступного дня буде літературно-музичний перфоманс під назвою "Поетичні пророцтва" від літературного ордену імені Св. Зіберта Світлого. То є поетична колаборація сучасних молодих київських поетів. Потім презентація арт-об’єднання "Щогла", описаний вже перформанс ТОВ "БОГ", виступ гурту "Ліс", музичний popcore проект Євгена Славянова, запуск візуально-креативного проекту poh__art, лекції Павла Коробчука, Олександри Статкевич, Марка Галаневича та ще багато чого іншого! Загалом ми ставили собі за ціль охопити побільше різних видів мистецтва, показати настільки тісно воно пов’язане з наукою та яку силу має в технологічно-інформаційному світі.

Я так розумію, що St_roOM – це загравання з назвою музичного колективу. Повідаєш більше про сам гурт?

Останні літери назви – відсилання до закону Ома: струм долає опір, у результаті виникає напруга. Паралелі між наукою, мистецтвом і музикою, так би мовити. Про сам гурт же найкраще може розказати Євген Славянов, адже він в даному випадку опорна балка всієї конструкції. Це його тривалий проект, який , певно, лише сьогодні починає виходити на повну потужність. Цим складом граємо близько півроку. Звела всіх між собою музика, і знаходили один одного найчастіше після спільних джемів. Якщо відчуваєте один одного – є сенс грати в колективі. Місяців два спочатку ще коливався склад, але орієнтовно з кінця весни незмінний : Євген Славянов – вокал, гітара, горловий спів, тексти, Павло Коробчук – барабанна установка, вокал, Віталій Дащенко видає просто космічні звуки на гітарному синтезаторі, і в мене функція фактично соло-гітари але на власноруч зробленому інструменті, яким є варіант реконструкції української кобзи XVII-XVIII століття, з деякими модернізаціями. Отримали нове звучання, яке всім хочеться розкривати. нині умовно можна визначити як Ukrainian ethnostoner/grunge&.

Якими мовами ваші композиції?

Різними. Здебільшого авторськими. Я жартую, звісно. Одначе Євген дуже креативний в імпровізації. А так то українською, англійською, готується одна французькою. Іноді це звукові, невербальні імпровізації, горловий спів, елементи хорового співу. Назви композицій відповідні – ТОВ "БОГ", Molfar, reLOVEution і т.д. Загалом орієнтуємося на іноземного слухача, але з метою звернути їхню увагу і на українську мову. Почути музичні вібрації гурту можна одинадцятого вересня на open – сцені ArkSquat.

Яке маєш внутрішнє відчуття, коли граєш?

Це в першу чергу вивільнення накопичених емоцій. Інтуїтивно всі один одного відчувають. Ти перестаєш про щось думати. Передаєш музикою свій внутрішній стан. Ніби звільняєшся від чогось і твориш водночас. Тому й музика і є певно найкращим з мистецтв, бо невловима. Звільняєшся від старих думок і це дає місце для росту, особистого еволюціонування. А так потім насичуєшся, насичуєшся, і не можеш дочекатися наступної репетиції!

Не секрет для кола твоїх друзів, що займаєшся фотографією, чи задієш це у вашому проекті у ArkSquat?

Так. Планується фото-хепенінг "Переосмислення фотографії". Як це буде виглядати? Фактично це буде вільний фотосет людей/ речей. Будь хто з відвідувачів може сфотографуватися сам чи покласти для фотографії свій кросівок, скажімо, книгу, улюблену або важливу річ. Суть полягатиме в тому, щоб показати, наскільки це був складний процес ще навіть 50 років назад, яку цінність мала фотографія, і яка «девальвація» відбулася зараз з цим видом мистецтва. Фотографія стала сьогодні чимось побутовим і звичним, масовим і з мінімальною цінністю. Тому знімки будуть робитися на мобільний телефон, але через стару прадідову камеру початку ХХ сторіччя. Можна буде побачити і згадати, що фотографія – це, в першу чергу, безпосередня робота людини з фізичними законами, і що кількість в будь чому обернено пропорційна якості. Це, вірогідно, одне з перших мистецтв, які вийшли з лона науки про природу. Хочеться показати саме на контрасті з тим, в що технології перетворили фотографію сьогодні.

Як відгримлять фестивальні дні, чи прийдеш поглянути на демонтаж будівлі?

Та звичайно! У цьому і магія. Весь Ковчег – це величезна мандала, мурашник, який творився зсередини і ззовні, можливість ввійти в історію, стати частиною сучасного міфу. Саме це руйнування і надає довершеного сенсу всьому дійству, адже люди натхненно і щиро створюють те, що не має майбутнього, і про знищення чого заздалегідь відомо. На мою думку, це символічно як для України, так і для розуміння мистецтва загалом, його функції та сенсу.

Читайте також: Останній Гогольfest у Києві: директор фестивалю повідомив невтішні новини