Ми зустрілися з дизайнеркою у символічному місці – кав’ярні "Атлас", найпопулярнішій кнайпі Львова кінця XIX – початку XX століття, в якій після війни відкрили трикотажне ательє.
Читайте також Біля моєї студії впали уламки літака, – Позитив про виїзд з Києва, волонтерство та Зеленського
10 років тому кав’ярня відновила свою роботу, тож я очікую на розмову на літній терасі, з якої відкривається чудовий вигляд на площу Ринок та знамениті фонтани. Щороку напередодні Дня вишиванки скульптури одягали у вишиті сорочки, втім війна в Україні внесла свої корективи, тому тепер їх обтягнули вогнетривкими тканинами та зробили риштування.
Ще здалека на тлі закритого фонтану Амфітріди бачу Юлію Магдич, а на очі навертаються сльози. Дизайнерка крокує до нас у бездоганній жовтій вишиванці з синьою вишивкою, і я розумію, що наш народ неможливо зламати. У війну Юлія не лише зробила релокацію виробництва у Львові, але й створила бездоганну патріотичну колекцію вишиванок у синьо-жовтих кольорах. Згодом в інтерв’ю дизайнерка розповість, що на її сукні – улюблені квіти братчики, які символізують вірність.
Юлія Магдич у вишиванці з патріотичної колекції / Фото Уляни Журби, 24 канал
У рамках проєкту "Інтерв’ю 24" ми поспілкувалися з дизайнеркою Юлією Магдич та розпитали, звідки вона черпає натхнення для створення вишиванок, як співпрацює зі знаменитими зірками та що чекає на Україну у fashion-індустрії після перемоги.
Вишиванка – у нашому ДНК
Як у Вас виникла ідея створення бренду? З чого усе починалося?
Дивіться, насправді я вишиванки збираю дуже давно – все завдяки мамі. Першу сорочку мені вишила саме вона. То була традиційна червоно-чорна вишивка. Я й сама в дитинстві вишивала багато: мені чомусь подобалось працювати над рушниками великодніми. Бабця моя, прабабця ткали полотно власноруч, по лінії мами – прабабця була майстринею весільних суконь. Тож справа мого життя фактично була закладена в ДНК. І бренд якось сам собою виник. Якось я приїхала до Києва – і мене вдома з Дашою Шаповаловою знімала Наталі Джус (відома нью-йоркська блогерка, – 24 канал). Я витягнула показати свої старовинні вишиванки, якими вона почала захоплюватись. Вона сказала: "Ой, як круто, у нас вже таке б носили". І вже от тоді ми думали все почати. Я завжди говорю "ми", бо ми з командою.
Скільки часу йде на створення однієї вишиванки та загалом цілої колекції?
Це довгий процес, і щоб його зробити, треба приблизно місяць – розробка самої моделі. Відшити – все залежить від складності й розміру вишивки. В середньому на наших сукнях – 2 – 3 мільйони стібків. Мене питають, чи це ручна робота? Ну, так, якщо все життя вишивати, то, в принципі, одну сукню за життя таку можна вишити (сміється). Тому на виготовлення сукні йде приблизно 3 тижні. Хоча трапляється й таке, що ми ночами щось шиємо дуже термінове.
Як часто створюються колекції? Скільки їх виходить за рік?
Ми – сезонний бренд, більше спеціалізуємося на літньому одязі, ніж на зимовому. Тому найважливіша для нас колекція – весна-літо. Також ми випускаємо капсульні колекції, проте тут ми не скуті графіками.
До ковіду ми презентували колекції в Парижі на фешн-віку для іноземних баєрів. Зараз вони охоче замовляють онлайн, будучи певними в якості виробів. Наприкінці вересня ти презентуєш колекцію, котра буде в продажі вже наступного року. Тобто, ми всю зиму відшиваємо замовлення на наступне літо, яке повинно надійти в продаж за кордоном – хтось просить в січні, хтось в лютому, хтось в березні, хтось взагалі в травні – це залежить від локації магазину.
Зараз ми зробили патріотичну колекцію в жовто-синій гамі. Я відчуваю, що зараз вона буде актуальною. І якщо раніше жовто-блакитні плаття мали попит, але це було так нарочито патріотично – доречно, для прикладу, на День Незалежності, то зараз це вже такий, здається, маніфест. Ці кольори майорять в цілому світі, і в нас так само – це наш маніфест свободи, маніфест українськості.
Юлія Магдич у вишиванці з патріотичної колекції / Фото Уляни Журби, 24 канал
Релокація виробництва у Львові
А багато у Вас людей працює на виробництві?
Загалом працює 35 людей. Зараз працює трошки менше. Чому? Ми зробили релокацію виробництва – тепер воно у нас у Львові. Так сталося, що в Києві поряд з нашим приміщенням є багато військових об’єктів, ми якийсь час не мали до нього доступу. А сезон почався – частина контрактів не виконана. І от так, хочеш, не хочеш, а мусиш. Я не рахувала, скільки у нас людей працює – тільки от наступними днями буде перша зарплата. Активно працюємо тут понад місяць. Днями знову відкриємо пошив у Києві.
В одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що якщо людині потрібна робота, а вона не може її знайти, то їй потрібно навчитися шити. Скажіть, будь ласка, зараз є дефіцит швачок?
Дефіциту зараз немає, адже багато швейних підприємств просто закрилося: вони працювали на давальницькій сировині, котру не ризикують зараз надсилати в Україну. Тож з’явилося на ринку праці багато відверто крутих професіоналів. Моя команда з Києва не вся захотіла переїхати до Львова, тому що в кожного родина, якісь обставини, там хтось у Вінниці, хтось в Києві, хтось під Києвом. У нас взагалі одна швачка потрапила під окупацію в Бородянці. Вижила. Ми її шукали, переживали, але все закінчилося добре, вийшла на зв’язок, ми були дуже щасливі, що вона жива-здорова і неушкоджена.
І, фактично, ми у Львові, як тільки дали оголошення, – одразу набрали дуже кваліфікованих спеціалістів. Багато хто переїхав, шукав роботу.
Так от, повернемося до вибору ремесла: у мене дідусь – авіатор, каже, що його компанія з ремонту літаків не може знайти елементарних спеціалістів – клепальника, наприклад, – їх немає.
Або от умовно, люди вчаться на кранівника – в них зарплата 5 тисяч доларів – юристи не отримують таку зарплату. Це спеціалісти вузького профілю. За ними черга стоїть. Відповідно й якісні спеціалісти на швейних виробництвах: конструктори, технологи, закрійники, вишивальники, майстри ручних робіт – ми вишукуємо, збираємо, як перлини.
Не кожному це дано – робота руками. Так само, як в кулінарії – треба мати хист і талант до того. Не варто рухатися загальним мейнстримом, от, типу, модно бути юристом, економістом, айтішником. Ну, модно бути – окей, а що тобі подобається?
Я вчилась у Львові в 15 школі з поглибленим вивченням французької мови. Мама в мене французький філолог. І коли постав вибір класів – у нас був клас математичний, з поглибленим вивченням французької мови, образотворчого мистецтва. Я страшенно хотіла піти в останній. Мені дуже подобалось малювати, мої роботи возили на виставки, і, як вчителька казала, я подавала якісь надії в цьому напрямку. Мама каже: "Слухай, ну ти малюй собі і малюй, а йти треба у французький клас. Як тобі в житті взагалі пригодиться твоє малювання?" Ми вже от недавно згадували цей поклик, кажу: "Мамо, бачиш, а пригодилося би!" Ми всі знаємо, чого хочемо, що стане нашою "сродною працею", але часто не дослухаємося до свого внутрішнього голосу.
Зараз я усвідомлюю, що добре, що я все ж не пішла в образотворчий клас, адже дуже часто, здобуваючи профільну освіту у творчих професіях, ми навішуємо собі багато шаблонів. Це дуже стереотипізує, не дає місця творчості. Адже справжня творчість в сучасному світі можлива лише в умовах повної свободи: будь-які рамки й канони її повністю вбивають.
Любов до квітів у вишиванках
Кожна Ваша вишиванка – витвір мистецтва. Як народжуються у Вашій колекції орнаменти? Звідки черпаєте натхнення?
Ви знаєте, я направду дуже люблю квіти, думаю, це видно (сміється). Я дуже люблю, коли мені дарують квіти. І дуже часто ці вишиванки народжуються з квітів, які мені подарували. І в мене ще мама дуже любить квіти – у неї величезний сад. У нас, щоправда, розбомбили будинок під Києвом… Але в неї там дуже великий сад, і росте дуже багато, різномаїття просто, і кожен тиждень сходить якась нова квітка.
Юлія Магдич у вишиванці з патріотичної колекції / Фото Уляни Журби, 24 канал
Я десь прочитала – і мені дуже сподобалась фраза: "Квіти – це сліди Богородиці на землі". І воно так якось мені відгукнулося, і я дійсно це так відчуваю. Тому для мене квітка – це символ буяння життя.
І питання: "Як ви це створюєте?". В мене немає такого, що я там сіла і запланувала: мені потрібно таке і от таке. Воно якось саме виливається, і зрозуміти, як це відбувається – не можу. У в мене в принципі не буває станів "натхнення" – "не натхнення" – я в будь-який момент можу сісти і зробити. Як це зараз модно називається – потік.
От я бачу, припустимо, цю квітку, вона мені відгукується – і я її роблю. І ми там стільки з командою стараємося, щоб воно народилося, тому що в голові є певна картинка, ти її зображуєш, але в нитках воно може виглядати зовсім інакше. Тому в процесі творення багато разів прошиваємо, вдосконалюємо.
Як на Ваших вишиванках з’являються півники чи коники? Це щось таке незвичне.
Ну дивіться, коники мені просто дуже подобаються як явище. Це насправді дуже цікаво, адже в мене є зображення, яке виглядає, як лицар на коні, а насправді це – берегиня. Це – символ берегині. Так само ми там робили з птахами. Птахи – це символ роду, померлі родичі, які тебе захищають. Насправді птахи на вишиванках – це є захист.
Є така гарна вправа, котру я можу порадити робити для впевненості у собі. Уявіть, що за вами стоять ваші предки, шикується така велика армія, і ти відчуваєш їхній захист, їхнє благословення. І те саме відбувається з вишиванкою, коли на ній є птахи – це такий символ захисту, сили протекції від твоїх прапращурів.
А Ви ще створюєте весільні колекції? Хочу запитати Вас, що на цих вишиванках зображено, адже детально все дуже складно розгледіти.
Я вибираю для весільних суконь гаптування. Чому? Тому що гаптування золотом-сріблом – воно урочисте. Це королева Вікторія ввела в традицію білосніжну сукню. Насправді дівчата переважно одружувались в червоних та яскравих кольорах.
У нас в Україні так само весільний стрій був дуже такий барвистий та вражаючий, і за кольорами в першу чергу. Дівчина вишивала однакові сорочки собі й чоловіку. Вважалося, що в інших світах подружжя впізнає одне одного власне по вишивці на цих сорочках.
Ми ще робимо хустки, фату, шпильки різні в зачіску. Ми навіть робили індивідуальні вінчальні рушники. Цього ми навіть на сайті не викладаємо, тому що багато хто не хоче, наприклад, показувати свої весільні фотографії.
Весільна сукня від бренду Yuliya Magdych / Фото з інстаграму
Вашими клієнтами є принцеси Кувейту, Саудівської Аравії, Бахрейну. У Ваших візерунках вони вбачають щось своє, близьке до своєї культури. Коли Ви створюєте колекції, орієнтуєтеся на запити Близького Сходу?
Дивіться, Близький Схід якраз тварин не носить – вони носять квіти, їм заборонено за релігійними переконаннями носити на собі тварин, обличчя. Ви знаєте, раніше орієнтувалися, але ми ж розуміємо, що світ досить великий.
Зараз я більше орієнтуюся на нашу країну. Що б я хотіла тут донести. І знаєте, якщо раніше мені треба було підлаштовуватися під попит, то зараз я сама створюю пропозицію, і, відповідно, кому подобається, той замовляє.
На жаль, ми можемо зараз робити обмежену кількість вишивки. По-перше, виробництво трішки менше наразі, ніж в Києві, нам просто дуже пощастило, що ми змогли у Львові на місці придбати станки, адже вивезти їх з виробництва не змогли. І от наскільки змогли придбати – все заново, все зробили з нуля. Все, що я в Києві побудувала за рік, тут зробила за 2 тижні. І на сьогоднішній день ми можемо виробити 60 – 70 суконь на місяць. Це небагато, але і це добре нині. Тому тут більше вже стоїть питання не в попиті, під кого підлаштовуватися, а як все це виготовити, щоб задовільнити цей попит.
Ви створюєте на замовлення індивідуальні вироби?
Ми створюємо. І ми навіть зробили на сайті такий розділ "One of a kind", тобто річ – одна у світі. Ми її зробили – і більше не повторюємо.
Мей Маск у вишиванці Юлії Магдич
Восени Мей Маск в Катарі з’явилася у вашій вишиванці. Чи було це для Вас сюрпризом?
І так, і ні. Попередньо ми передали їй сукню на зйомку для Vogue, але чи одягне вона її, ми не знали. На Vogue вона її не одягнула. Я тоді засмутилася, думаю: "Боже, ми так швидко її передавали, відправляли, бігли, несли, не одягнула, шкода". І тут пройшов якийсь час, місяць чи півтора, і вона виходить у ній. Це прикольніше, бо вона виходить в люди у вишиванці, через що був шалений резонанс – їй личить, їй дуже личить вишиванка.
Цю вишиванку вона купила чи їй передали?
Ми передавали їй на зйомки. А речі взагалі зірки купують дуже рідко. Припустимо, Кетрін Зета-Джонс купила, і я не знаю, звідки вона її взяла. Я думаю, що на якомусь американському сайті.
Як відбувається співпраця з зірками?
Спочатку ми пишемо тих, кого хочемо одягнути. У найкращому випадку нам відповідають 10%. З цих 10% зірок, кому ми щось відправили, одягає виріб – 1%. Це для розуміння того, який об’єм роботи робиться для того, аби хтось одягнув брендову річ. І так у всіх дизайнерів, це не тільки у нас.
У Вашій вишиванці Мей Маск з’являється не вперше. В перші дні війни у цій вишиванці вона записала відеоролик, в якому підтримала Україну.
Думаю, треба їй ще якусь вишиванку прислати від нас.
Вистраждана сукня для Джамали на Євробачення
Джамала виставила на аукціон сукню, в якій вона відкривала Євробачення у Києві. Пам’ятаєте деталі її створення?
Там була ціла історія. Сукня з білосніжного крепу та великою вишивкою. Спідниця на 4 чи 5 метрів. Виглядає ніби прямий силует, але вона дуже об’ємна. Ввечері перед тим, як її віддати, ми помічаємо велику жовту пляму. Не знаю, звідки вона там взялася. І ми почали переробляти її, цілий колектив вийшов. Вночі повністю переробляли шматок сукні. Тому це плаття, так би мовити, вистраждане – я його гарно пам’ятаю, знаєте (Сміється).
Джамала у вишиванці Юлії Магдич / Фото з інстаграму співачки
Яку сукню можете назвати найпопулярнішою у своїй колекції, або ту, якою найбільше пишаєтесь? Чи, може, якась колекція, особлива для Вас?
Можу вам розказати кумедну історію з цього приводу. У нас була колекція з квітами братчиками. Я зробила сукню, над якою мучилась дуже довго. Все ніяк не виходило. Крутили-вертіли той взір.
І от ми випускаємо цю колекцію, скільки я в ці братчики вклала зусиль, а замовляють не їх – замовляють зовсім іншу сукню.
І замовляють сукню під назвою "Улюблена дружина". І всі жінки такі: "Я хочу бути коханою дружиною, тому я хочу купити цю сукню". До того ж англійською мовою воно звучить не як "Кохана дружина", а "Favorite wife", типу "З інших улюблена". І пів року з цієї колекції продавалась тільки ця сукня, і я нічого не могла зробити. Вже потім я запостила братчики на собі, й тільки тоді на них звернули увагу.
Мода на вишиванки не пройде ніколи
Яка вишиванка у Вашій колекції найбюджетніша і найдорожча?
Найбюджетніші коштували 180 доларів, а найдорожчі – це весільні плаття, які ми робили за 10 тисяч доларів приблизно.
Їх купували за кордоном чи в нас?
У нас. Ви не повірите, що в нас така криза, але люди тим не менше, хочуть краси. І знову ж таки – весілля. Ми нині хочемо одружуватися у вишиванках.
Мене часто питають: "Ну що, вже пройшла мода на вишиванки?". Я кажу: "Вона не пройде ніколи, бо це частина душі українця".
Перші дні війни та пошкоджений будинок
Неможливо оминути увагою війну в Україні. 24 лютого для всіх нас було шоковим днем і в кожного є своя історія першого дня війни. Якою вона була у Вас?
Знаєте, я чекала війну. Я десь з жовтня казала батькам, що буде війна, готуйтеся якось до цього. І всі з мене сміялись, звичайно. В лютому я була у Львові, бо мені тут робили сайт. Я тут перебувала десь два тижні. І потім мені мама о 5 ранку дзвонить, каже: "Юля, нас бомблять". Мені довелося їх довго переконувати, щоб вони виїздили, бо вони казали: "Ми тут пересидимо, будемо сидіти під Києвом, нічого страшного". Як виявилося, Слава Богу, що виїхали.
Ви розказували, що ракета пошкодила ваш дім...
Три штуки. Снаряди. Половину будинку знищили, дім покосився. Ми вже вставили шибки, вони повилітали у спальні, ванній, кухні, терасі, всюди. Мародери не заходили, якось оминуло це нас.
Плануєте повертатися до Києва?
Я ще не визначилась, в якому місті хочу жити. Тут зараз виробництво, і виходить, що в Києві ми теж робимо рестарт. Я кажу: "Кому чим допомогти?", а вони мені: "Юлія Андріївна, допомоги не треба їм, ми всі хочемо тільки знову виходити на роботу".
А є люди з Вашої команди, які поїхали за кордон?
Поїхали в основному з офісу. З виробництва виїхала лише начальник цеху і, швидше за все, буде виходити заміж. Закохалася. Ну, я дуже рада за неї, хочу, щоб вона там залишилася і була щасливою у коханні.
Продали багато вишиванок на користь ЗСУ
Багато брендів відновили свою роботу, щоб підняти економіку країни. Як загалом зараз працює Ваш бренд?
Повноцінно виробництво ми відновили місяць тому. У перші дні війни ми почали продавати речі на користь ЗСУ з того, що у нас було на стоках за кордоном. Продали, до речі, багато. Я вирішила адресно допомагати. Я хочу розуміти, що допомога поступає реальним людям, і те, що це відбувається оперативно.
Повертаючись до роботи бренду, ми працюємо стабільно, наскільки це дозволяють обставини. Є тільки проблема з логістикою. Виходить так, що для того, щоб відправити плаття за кордон, йде 20-30 днів – це дуже довго. А DHL коли був – воно йшло за 3-4 дні. Іноземний споживач не готовий до місяця часу чекати на сукню.
Ми, до речі, тільки почали обговорювати трансформацію Вашого бізнесу під час війни за кордоном. У Вас дуже багато клієнтів там, Ви співпрацюєте з багатьма країнами – як вони зараз ставляться до того, що не можете вчасно надіслати їм товар?
Я була просто вражена, але всі клієнти написали листи підтримки, смс, були навіть ті, які пропонували приїхати пожити в них. І це мене дуже розчулило – дуже багато американців писало. Купували плаття на підтримку. Де факто, переважно пишуть: "Окей, ми почекаємо, не турбуйтеся", але є й такі: "Where is my dress?" (у перекладі – "Де моя сукня?"). І все, і їх нічого не цікавить.
А як загалом продаються вишиванки по Україні? Люди перестали купувати чи ні?
По Україні люди купують вишиванки, але в мене ж був магазин у Києві, він і є. Ми от буквально будемо відкриватися на днях, і вже тоді ми зможемо сказати, продаються вони чи ні. Онлайн-попит є, але я не скажу, що він такий великий, як був до війни.
Патріотична колекція народжена в час війни
Ми вже частково зачіпали тему на початку інтерв’ю про вашу нову колекцію. ДНК вашого бренду – це Україна, і я так розумію, що під час війни у Вас народилася ідея на створення патріотичних вишиванок? Усі вироби будуть повністю синьо-жовтими, так?
Так. Ну, мені так захотілося. Це отакий от маніфест нашої свободи. Ця колекція спонукає людей до цього вияву свободи, радості, самоствердження українців. Тому що по стану душі я, напевно, хотіла би чорним по чорному вишити, але я мушу бути кожен день вбрана, намальована і причесана, тому що якщо я буду собі дозволяти розклеюватися, люди поруч теж будуть розклеюватися, мій колектив буде розклеюватися – це важливо. І оці зовнішні прояви – вони ніби найпростіші, але вони одразу зчитуються. Ми не маємо допустити, щоб ворог ввів нас у стан депресії та страху.
Юлія Магдич у вишиванці з патріотичної колекції / Фото Уляни Журби, 24 канал
Вся ваша колекція з льону? Чи є інші тканини?
Льон, батист, бавовна – різні, різні. Будемо ще додавати.
Ваші бренди носять в багатьох країнах. Чи входила до цього переліку Росія?
Нехай носять валянки вітчизняного виробництва і їздять на москвичах. Ми їм точно доставляти нічого не збираємось.
А у Вас є родичі, друзі чи знайомі у Росії? І якщо так, то як вони ставляться до того, що Росія розв’язала війну в Україні?
Дуже багато. Всі негативно. Майже всі вже виїхали. Вони все розуміють. Всі ненавидять Путіна, але в них, мені здається, не вистачає сміливості для революції, для повстання, як ми робили. Якщо взагалі прослідкувати російську історію, то в них не було серйозних повстань. Все придушували напрочуд швидко. Декабристів тільки згадайте. Я пишаюсь тим, що ми, українці, – вільні люди.
Як після щоденних болючих і страшних новин, не переставати бути творцем у своїй індустрії? Що Вас підштовхує працювати? Який Ваш головний стимул?
Я вже про це говорила і буду говорити дуже активно, адже вважаю, що наша енергія там, де наша увага. Якщо люди весь день сидять в телеграм-каналах – вони просто себе "зливають". Наш обов’язок зараз як громадян, робити те, що ми робимо добре. Робити це кожного дня і робити це якісно. І, насправді, якщо ми будемо дуже концентруватись і направляти енергію в новини, якщо ми будемо весь час перечитувати якісь жахіття, то, на жаль, користі це нікому не принесе. Ні тим, про кого ми читаємо, ні нам самим.
Тому найпростіший спосіб залишатися в якомусь настрої – щось творити і бути сконцентрованим на процесі творення. Це не означає, що треба бути байдужим – ні в якому разі. Це просто означає, що коли ти створюєш і сплачуєш податки – ти більше допомагаєш своїй державі, ніж коли ти сидиш вдома, читаєш телеграм-канали і потім плачеш.
Що чекає на Україну у fashion-індустрії після перемоги
Ми зараз помічаємо, як багато брендів створює патріотичні дропи, вбрання з українською символікою, носять синьо-жовті вбрання – не лише наші українці, але і за кордоном, інфлюенсери. Як думаєте, що чекає на Україну в фешн-індустрії після нашої перемоги?
Звичайно, що увага всього світу прикута до України. Тому мають купувати не тільки мерч, а й інші продукти, вироблені в Україні. Питання в тому – де вони мають знаходити нашу креативну індустрію. Наприклад, ми маємо популярність в інтернеті, а є молодий перспективний бренд, який ще не має такої популярності, підписників чи людей, які їх підтримують. Де вони себе мають позиціонувати для того, щоб їх купували? І тут, мені здається, має включитися держава для того, щоб робити якісь уніфіковані платформи, піар-акції, експортні виставки.
Як я бачу майбутнє української моди? По-перше, потрібна державна підтримка, потрібні якісь податкові канікули, пільги, стипендії, зрештою, для молодих дизайнерів. І потрібно зупинити відтік мізків за кордон – дуже багато хто виїздить, і не повернеться. До прикладу, якщо я зараз захочу приїхати в Ригу, зробити там велике виробництво, то мені 60% обладнання фінансує держава.
Український народ взагалі дуже творчий. Такої кількості талановитих людей, як в нас, я ніде не бачила. Цим людям просто потрібно підставити плече. Дати їм такі умови, щоб їм не захотілося навіть у цій ситуації, що є, виїздити за кордон.
Будуть купувати українське – із задоволенням, зараз це модно, але якщо ми будемо доставляти місяць – це нікому не цікаво. Ну світ зараз такий – він дуже прискорився. Людина хоче отримати з сьогодні на завтра. До прикладу, у Лондоні ти зранку замовив, ввечері тобі плаття привезли, ти їх поміряла, якщо вони тобі підійшли – ти взяла, якщо вони не підійшли – ти віддала.
Юлія Магдич у вишиванці з патріотичної колекції / Фото Уляни Журби, 24 канал
Ви не думали над відкриттям виробництва в Європі? Щоб і тут було, і там, щоб Вам зручніше було надсилати?
Майже 6 років ми маємо склад за кордоном, а зараз зробили альтернативний. Все відправляємо туди, щоб коли людина щось замовила – до неї воно прийшло за день – два. А виробництво ні, бо в мене тут дуже класні професіонали – ти в Європі не знайдеш людей з такими золотими руками.
Ви така багатогранна людина – є у Вас ще якісь хобі, окрім вишиванок? Що любите ще робити?
От бачите, ви сказали, що я багатогранна людина, але насправді ні, тому що я, в основному, на роботі. Проте я дуже люблю готувати їсти.
Маєте час?
Часу не маю, але коли маю, то дуже люблю – мені цей процес подобається. Особливо мені подобається, коли приходять багато гостей і хвалять мене. А так от вчусь в аспірантурі, вже мала захиститися весною, але, як бачите...
Чи задумувалися над переїздом до Львова?
Я наразі тут живу.
А після перемоги?
Після перемоги житиму, напевно, на два міста, а потім будемо визначатись. Але от скоро планую поїхати у Київ. Там усе більш звично, але у Львові раз – два у місяць я бувала і до війни.
Що зробить Юлія Магдич після закінчення війни
Про що мрієте після перемоги? Можливо, Вам чогось зараз хочеться, чогось не вистачає?
Дуже змінюються пріоритети: те що раніше здавалось важливим – робота, змагання – зараз здається таким маленьким і не значущим. Тому мрію про щасливу сім'ю і дітей.