Як не дати померти українському кіно: ексклюзивне інтерв'ю з героєм фільму "Донбас"

Прем'єра фільму "Донбас" українського режисера Сергія Лозніци відбулась у Каннах 9 травня в межах програми "Особливий погляд". Фільм створили у ко-продукції Німеччини, Нідерландів, Франції та України за підтримки Держкіно.

Читайте також: Бенісіо дель Торо аплодував стоячи, – герой фільму "Донбас" розповів про публіку в Каннах

У документальній стрічці йдеться про ситуацію на сході України. Тож не дивно, що російські медіа реагують на фільм "Донбас" стримано, а українські – піднесено. Журналістам "24" вдалося поспілкуватися із безпосереднім учасником презентації фільму на Каннському кінофестивалі. Про уже нашумілу картину та нові способи не дати вмерти українському кінематографу розповів відомий актор, режисер і сценарист Георгій Делієв.

Яка ж усе-таки була реакція глядачів на фільм "Донбас" Лозніци?

Оскільки я був у залі, то реально бачив, як люди реагували на картину. Звісно, під час показу неможливо зрозуміти, що люди відчувають. Але фільм закінчився, пішли титри, і люди дуже довго, стоячи, аплодували. І я обернувся подивитися на реакцію людей, а поруч – Бенісіо Дель Торо. Він теж аплодував стоячи.

​Український актор та режисер Георгій Делієв

Зрозуміло, що усіх нюансів і мовних тонкощів, які закладені в діалогах, іноземці не можуть сприймати.

Бо у кожного героя своя інтонація, свій акцент, свій ритм. Усі різні, не схожі один на одного: дуже колоритні, яскраві персонажі. Але все зроблено так достовірно, що не видно, де професійні, а де непрофесійні актори. Це рівень документального кіно.

Сергій Лозніца так і знімає, вивертаючи соціум назовні.

Фільм парадоксальний, шокуючий, часом смішний. А від цього він ще більш страшний.

Там є дуже страшні сцени, люди і плакали під час показу в Каннах.

Режисер дуже точно вихопив картинки із життя. Наче він сам спостерігав, як там все відбувається. Я впевнений, він вивчав тему, вивчав документальні кадри і з цього сплів свою канву. Тому воно сприймається як гротеск, але дуже життєвий гротеск.

Читайте також: Оголошено переможців Каннського кінофестивалю 2018

Все таки Вас сприймають як комедійного актора. Кого Ви грали у "Донбасі"?

Роль Батяні. В принципі, там багато героїв виглядали смішно. Та і ситуація. В якій опиняється Батяня, теж смішна. Але треба було грати, працювати над роллю так, наче це прихована камера знімає реальне життя. Ось таке завдання стояло. Треба було дуже точно вжитися в образ того героя, якого ти граєш. Тотально, повністю погрузитися в нього. Тому там все дуже достовірно: костюми, грим і, відповідно, гра.

Як сприйме глядач цей фільм?

Усе залежить від самого глядача. Якщо він буде заполітизований: неважливо, український він чи російський – фільм буде сприйнято негативно. Бо це суто антивоєнна картина.

Український актор та режисер Георгій Делієв

Вона (картина, – "24") розкриває весь жах, безглуздість і кошмар війни, будь-якої війни, в якій ніхто не виграє. Усі завжди програють. Будь-яка сторона. Тому фільм взагалі направлений проти безглуздості війни.

Думаю, більшість нормальних людей, у яких є своя точка зору, будуть співпереживати у будь-якому випадку.

А як Сергій Лозніца проявляє себе як режисер?

Дуже приємно з ним працювати. Я працював з багатьма режисерами, і він – один із небагатьох, з ким приємно працювати. Дуже точно пояснює задачу, дуже точно і турботливо ставиться до атмосфери на знімальному майданчику, і відповідно до всіх членів групи. Тим більше, до акторів. Підбирає акторів сам зі своєю групою. Ніхто йому не нав’язує, ніхто йому не заважає. Працювала величезна група: із Німеччини, Прибалтики, Польщі, з України, з Росії – група професіоналів, які повністю слідували задуму режисера. Повинен сказати, що на знімальному майданчику була ідеальна атмосфера.

Фільм "Донбас" знято і на державні гроші у тому числі, а от Вам вдалося відійти від цієї моделі. Як Ви знімали картину "Одеський підкидько", що зараз іде у прокаті в київських кінотеатрах?

Цього разу я вирішив не звертатися до підтримки Держкіно. Уже 3 рази я пробував, і стикнувся із некомпетентністю цієї і комісії. Не буду довго розповідати, але у підсумку – мені не вдавалося це кілька разів. Хоча сценарій, який я подавав на пітчинг і який 3 рази не приймали, у мене купили згодом за великі гроші. І я зрозумів, що мені краще мати справу з людьми, які хочуть зі мною працювати і здійснювати свій задум. Щоб я сам підбирав акторів, щоб я сам усе формував і робив.

Читайте також: У Києві вийшла в прокат українська комедія "Одеський підкидько"

Спочатку саму історію "Одеського підкидька" ви випробували на театральній сцені.

Так, фільм знятий за п'єсою мого друга Георгія Голубенка, якого, на жаль, зараз немає серед нас. Але в пам'ять про цю людину, я вирішив зняти фільм. Тому збирав протягом року ці гроші шляхом краудфандингу, – і я їх зібрав.

​Український актор та режисер Георгій Делієв

І скільки ж людей долучилося? Хто вони?

Долучилося до зібрання коштів кілька сотень чоловік, до того ж різного рівня. Давали і по сто гривень, і по тисячі гривень. Хтось – тисячі доларів. Переважно, це одесити, які живуть і в Україні, і за кордоном. Люди прості, і багаті люди. А ще компанії, які допомагали не грошима, а апаратурою та технікою. І вийшов доволі розумний фільм.

Тобто жарти там не лише із царини чорного гумору?

Навіть не дивлячись на чорний гумор, і на певний цинізм, інколи соціальні та політичні жарти, але це найперше людська історія. Фільм про різних людей по своїй суті, які, йдучи назустріч один одному, через конфлікт переборюють себе перш за все. Це могла б бути драма, ну, не трагедія, бо там таки щасливий кінець, а от саме драма. Там дуже потужна справжня любовна історія, з пристрастю і з конфліктами.

І найголовніше – хепі-енд. Люди все таки більше люблять фільми з хепі-ендом.

І як би не розвивалася історія, нам хочеться, подивившись фільм, побачили, як можна пройти якимось шляхом, хай навіть складним чи незрозумілим, але щоб прийти до хорошого, духовного результату.

Фільм показуватимуть у Києві лише два тижні. Чому так нетривало?

Я працюю з кінотеатрами напряму, бо не домовився із дистриб'юторами. Вони не знають, який на "Одеського підкидька" почепити штамп. Фільм доволі камерний, він без спецефектів. Там немає того, до чого я звик раніше, знімаючи "Маскі-шоу", де вибухи, ламаються декорації. Це спокійний і смішний фільм. Реально смішний, бо де я його показував у залах чи на кінофестивалях – люди сміються, аплодують під час фільму.

Були деякі майданчики, де збиралася молодь, навіть діти, які приходили з батьками, бо є обмеження 12+. І навіть діти сміялися, часто голосніше за дорослих. Але і, навпаки, бачив людей старшого віку, які сміялися і по закінченні фільму аплодували.

"Одеський підкидько", виходить, для всіх поколінь. Це все тому, що історія надто неймовірна. Вона могла статися не лише в Одесі, але автор Георгій Голубенко дуже наполягав, що всі події мають бути в Одесі. Просто він дуже любив це місто, і все, що він писав, навіть не торкаючись Одеси, все одно несло і відбивало її дух.

У цьому фільмі є, звісно, суто одеська сцена, де цей "одесизм" розкритий яскраво, точно і без вульгарності. І так, що навіть переконаним одеситам, які намагаються у всьому побачити фальш, ці сцени мають бути і є до смаку. Одним словом, треба подивитися це кіно.

Бо я знімав його не для одного разу, як зараз часто роблять режисери. Я спробував зробити такий фільм, щоб як раніше: його подивилися один раз, потім через кілька років ще раз, а потім, щоб цей фільм дивилися наступні покоління.

Дивіться трейлер фільму "Одеський підкидько":

Фотограф: Віталій Колот