Розмовляємо із Сергієм за сценою. Третій фестивальний день лише розпочинається – поки що культові українські гурти "чекаються", а гості досліджують чималу територію. Незвично багато сімей із маленькими дітьми. Так "Бандерштат" вже тринадцятий рік поспіль стає причиною для тисяч людей приїхати до Луцька. Цього року він відбувався 2-4 серпня.
Дивіться також: У Луцьку стартував один із найяскравіших фестивалів літа – Бандерштат: неймовірні фото
Ти – музикант, лідер гурту, письменник, громадський активіст, організатор фестивалів, сім’янин. Ким себе почуваєш найбільше?
Тут і зараз – директором фестивалю, звісно. Сьогодні – останній день, найвідповідальніший. Організаційних питань дуже багато, часу відволіктись навіть на спілкування з друзями – критично мало. Треба робити усе для того, аби ці тисячі людей добре відпочили, поїли і були в безпеці.
А у житті?
Важко сказати, хто я найбільше. Мабуть, людина, яка займається тим, що її пре. Давним-давно забув про внормований робочий день, офіс і усе інше, що створювало мені пекло.
І музику, і літературу я сприймаю в одному ключі. Це для мене єдина площина самореалізації. Усе йде почергово і доповнює одне одного. Навіть у творчості це проявляється: зараз записав альбом, далі – збірка поезій. Розділятись не доводиться.
Сергій Мартинюк на Бандерштаті-2019 / Facebook / @Бандерштат (Андрій Петріщев)
Не думаєш, що таки спинишся на чомусь одному?
Не заморочусь над цими питаннями. Мені здається, це все станеться природно. Я – з тих людей, які розв'язують проблеми тоді, коли вони з’являються. Звісно, майбутнє своє теж планую. Наразі ж я не бачу підстав думати, що не буде можливості поєднувати ці речі.
Я ж нікому нічого не винен. Захочу раз у п’ять років книжку видати – ніхто не змусить мене писати частіше. Творчість – справа добровільна, якщо у тебе, звичайно, не поставлено усе на бездушний конвеєр. Видаю щось лише тоді, коли мені хочеться висловитись.
Цей Бандерштат – вже тринадцятий.
Хороша цифра (сміється).
Перший ти організовував на луцькому іподромі – і про такий масштаб, як зараз, точно не говорилось. Мабуть, вже тоді відчув зміну в собі у цей момент. Як зараз – відчуваєш нові із кожним роком?
Звісно. Це питання професійності, розуміння того, хто ти – який музикант і що то за життя. У 2007 році, коли "Бандерштат" починався, того розуміння не мав. Великі сцени, звук – і де це брати? Не розумів, що таке етика спілкування з виконавцями. От тобі називають суму у 100, а у тебе є лише 50 і боязнь з артистом торгуватись. Тепер, коли мені гурт каже: "Гонорар 250", я кажу: "Платимо 100". Вони думають – і "сто, то сто".
Вам буде цікаво: Zaxidfest 2019: програми, учасники та ціни на квитки
Розвивалося все: і менеджерські якості, і людські. Особливо важливе спілкування з людьми – це в результаті допомагало "Фіолету". Комунікація тепер вирішальна, особливо у нашій історії. Ми ж представники independent-музики, самі собі продюсери, усе – своїми силами.
Бандерштат-2019/ Фейсбук-сторінка фестивалю (Андрій Петріщев)
За ці 13 років, можливо, я став цинічнішим трохи. Став прагматичнішим, але лише тому, що почав цінувати свій час і музику колег. Цінувати розуміння того, що у цій країні і музиканти мають отримувати гроші, а не духом святим харчуватися.
Мені здається, українському музичному ринку не вистачає прагматиків, які б могли не лише організовувати андеграунд, але й давати музикантам можливість заробляти, аби ті втілювали нові і нові проекти.
Як зробити так, щоб фестивалі ще й приносили гроші організаторам? Особливо фести з українською музикою.
З "Бандерштатом" – складно. У нас безалкогольний фест, тому є кілька нюансів. Не перший рік українські великі фірми намагаються зі своєю алкогольною продукцією зайти на фестиваль, але не хочемо зраджувати формат.
Водночас іншим всеукраїнським спонсорам Волинь як регіон – нецікава. Місцевий бізнес, якщо й дає гроші, то дуже мінімально, тому що бізнес у нас соціально невідповідальний. І влада нас підтримує таким чином, що краще притримуватись позиції: "Не заважайте".
Сподіваємось на власні сили, не шукаємо можливості вийти на Київ, тоді Волинь позбудеться єдиного культурного заходу такого рівня.
Однозначно – з розвитком фестивального руху великі фести з їхнім рівнем спонсорської партнерки можуть цим заробляти. Інша справа, що вони привозять артистів світового рівня, до яких українці ще не зовсім готові.
"Бандерштат" – фестиваль без алкоголю, ти також не вживаєш. Є зв’язок?
Ні, це ніяк не пов’язано – дві паралелі. На фесті все дуже просто – ми за здоровий спосіб життя. Є ж багато таких, де пиво ллється просто ріками. Це наша фішка така. Навіть для тих людей, хто активно чи менш активно вживає алкоголь, це круто. Приїхати на кілька днів, зробити паузу і відчути, що таке відірватись без нього, – то цікавий досвід.
До того ж, ми обрали формат сімейності. У нас величезна кількість сімей приїжджає, бо тут безпечно. І цю безпеку, зокрема, гарантує відсутність алкоголю.
Мартинюк, Хливнюк та Положинський на Бандерштаті / Facebook / @Сергій Мартинюк
Волонтерам, які прибирають територію, немає що робити. Це теж питання капіталовкладень в культуру пересічного українця.
А ти?
Я сам алкоголь не вживаю не з ідеологічних чи релігійних міркувань. Просто перестав вживати у якийсь момент – і потім лише фіксував: рік, два, три… Мене абсолютно не тягне.
Скільки вже років?
Від 2005 – 14 років. Якось так.
Зі сцени не раз натякали, що цей "Бандерштат" може стати останнім. Це правда?
Сподіваюсь, ні. Є різні чутки, тому що цього року ми обмежили кількість сцен. Так, були фінансові проблеми, борги за минулий фестиваль ще залишились. Так, є певне нерозуміння того, що робити далі. Однак це не означає, що ми складемо руки. До речі, попри меншу кількість сцен – людей приїхало більше.
Ми повинні зараз хвилюватись за культуру? Після зміни влади багато лідерів думок – серед них відомі музиканти та письменники – анонсують для неї нелегкий період.
Те, що відбувається зараз, якийсь паралельний для мене світ. Це представники іншого пласту культури – і духом вона мені не близька.
Але я не з панікерів. Кожного разу вибори закінчуються – і все: половина стрічки у соцмережах збирає манатки, щоб виїжджати з України. Я розумію, що треба працювати на випередження.
Чомусь передчуваю, що не буде Володимир Зеленський з командою запроваджувати відверту антиукраїнську політику. Мене більше бентежить "Опозиційний блок" і їхні результати на виборах.
Скажу відверто – Зеленський, Порошенко, якісь інші президенти… З 2004 року я ніколи не дивився на владу. Завжди в голові будував собі схему: "Працювати і жити так, щоб розбудовувати своє найближче оточення".
Не чекаю від чергового олігархічного клану змін в Україні. Дивлюсь на знайомих з різних сфер, які відкривають маленькі бізнеси і стартапи. Ось – для мене це теперішнє і майбутнє України. Єдине, що мені хочеться, аби нам не заважали це робити.
Як це було: Соліст 30 Seconds to Mars Джаред Лето виступив на звичайному мосту в Києві: відео
Водночас контраст укріплюють – по обидва боки прогресивна українська культура і ті, хто, умовно, підтримує нову владу. Тих відразу приписують до культури "Кварталу". Що думаєш про це?
Це традиційна для українського соціуму дурня – оці постійні поділи. Російська і українська мова, Схід і Захід, 75 і 25 відсотків – це якісь нездорові політтехнології. Не знаю, хто за цим всім стоїть.
Усе постійно повторюється. Кожного разу шукають чергову точку розбрату, аби тримати нас у напрузі.
До серця – Фіолет: дивитись відео онлайн
І воно так працює?
Так, працює. Ми ведемось на це. А чому? Бо дуже низький рівень культури, освіченості та заробітків. У мене нема рецептів, як це все змінювати. Я точно знаю, що кожен українець у своїй сфері має максимально якісно і соціально відповідально робити свою роботу.
"Фіолету" вже 10 років – дорога чимала. Як воно було? Останній альбом "Аврора" легко відрізнити від попередніх, можеш наразі назвати його вершиною?
Насправді ці 10 років я серйозно тільки останні 3-4 сприймаю. З часу переїзду до Києва все змінилося – мої погляди на себе, на роль музики у моєму житті, на те, як все треба робити. Зараз відчуваю, що все лише починається. "Аврора" – тільки початок цього свята.
10 років назад ситуація з українською музикою була критично інша – кількість фестивалів, можливість потрапити в ротацію, організувати тури. Зараз деяким початківцям у рази легше стартувати, ніж працювати тим, хто вже по 10 років тут.
Це все досвід – і я радий, що він у мене є, що понабивав на лобі десятки гуль. Змінив кілька складів музикантів, зрозумів врешті, як з музикантами працювати. Попереду у нас тур до 10-річчя Польщею та Україною, міні-альбом.
Наступного року – ще два тури і вже повноцінний альбом, а ще – і кілька кліпів. Кожен наступний крок приносить все більше певності, що ми на своєму шляху.
Презентація дебютного роману "Капітан смуток"/ Facebook / @Сергій Мартинюк
У соцмережах ти анонсував новий роман. Чи асоціювати його з "Капітаном Смутком" і коли чекати?
Восени вийде збірка поезій – це перше. Нарешті наважився зробити це за усі роки. Навесні вийде новий роман – про музику і життя вигаданого українського гурту. Там світ поза концертами: у дорогах, на фестивальних бекстейджах, у студіях. Про що говорять музиканти, як закохуються – усе, що слухач не бачить, стоячи перед сценою.
Це також присвята кумирам. Альтернативна реальність – ніби наші дні, але ще досі живий Кузьма, досі живий Девід Бові. І я там є – в одному місці.
Читайте також: Скільки читають українці та що це означає: результати дослідження
Як сприймаєш критику?
Вже спокійно. "Фіолет" мене навчив у перші 5 років свого існування, бо раніше мене дуже сильно тривожили негативні відгуки. Я й сам ще той критикан – записуємо пісню, минає місяць, видаємо. А за місяць мені вже здається: "Боже, що ми натворили". З одного боку, це добре, бо воно штовхає постійно до нових планок.
Чекав, коли вийде роман ("Капітан Смуток" – і перший роман Сергія). Думав – музика музикою, але як на це реагуватиму? Однак, навіть якщо це негативна критика – це реакція. Значно гірше, коли вона відсутня.
Для мене найбільша нагорода – це коли за півроку два тиражі книг продають. Критика – це добре. Головне, аби вона була конструктивною.
Кохана – Фіолет: дивитись відео онлайн
Вже три роки ти одружений. Постійні тури, роз’їзди – буває складно? Наскільки дружина присутня у твоїй роботі?
Це точно не проблема. Лора самореалізовується і водночас допомагає "Фіолету" наскільки може. Інколи повністю береться за зйомки кліпів, допомагає з обкладинками та поліграфією. Вона – частина нашої команди, бере участь у всіх брейнстормінгах. Це мені подобається.
Розуміємо, що за деякий час думатимемо про дітей, – потрібно буде переформатувати трохи життя. Зараз з собакою ледь даємо собі раду (посміхається). Собаку, до речі, знайшов випадково.
Приїхав до Луцька на репетицію, тоді ще тут були музиканти. Обідали в одному із пабів, підбігає цуценя. Фоткаю, надсилаю Лорі. Кажу: "Візьмемо?". "Давай", – каже.
Так цуценя поїхало з нами в бусі на Atlas Weekend. Вже три роки вона наша – лисичка.
Сергій із дружиною / Facebook / @Сергій Мартинюк
Як ти змінився за цей час?
Став відповідальнішим – дружина цього навчила. Отримав свого найкращого друга. Так виходило, що більшість моїх попередніх стосунків будувалися на хорошу сексі. Якщо він є – стосунки є, якщо нема – пошук триває далі.
Тепер я готовий з нею ділити все. Навіть ті внутрішні речі, про які не міг з людьми говорити взагалі.
Більшість знає мене, як веселого балагура. Насправді ж ця уся моя зайнятість – чи не єдиний дієвий засіб рятуватися від різних думок, які в голову залазять.
Читайте також: Atlas Weekend 2020: організатори назвали дату проведення наступного фестивалю
У мене було не найпростіше дитинство. Зараз поруч зі мною людина, яка ще й функцію психотерапевта виконує. Я дуже складний чоловік, визнаю це і не намагаюсь виправдати себе.
Сергій з дружиною Лорою / Facebook / @Сергій Мартинюк
Рідко кажу їй, мабуть, але це та історія, коли ледь не кожен новий день змушує мене у неї по-новому закохуватись. Я не думав, що це може бути так важливо для мене.