Що сталося з українськими Леніними: фотопроект-подорож європейських журналістів

10 липня 2017, 00:45
Читать новость на русском

Влітку 2017 року одразу у двох європейських видавництвах ( швейцарському Noir sur Blanc і британському Fuel) вийшла друком книга-фотоальбом "У пошуках Леніна" (Looking For Lenin).

Авторами роботи стали швейцарський фотограф Нільс Аккерман, який останнім часом проживає в Україні, та журналіст і мандрівник Себастьян Гобер, що співпрацює з такими потужними виданнями, як Libération і Radio France Internationale.

Читайте також: Статуї Леніна і Сталіна продають за шалені суми на аукціоні в Німеччині, – місцеве видання

Зауважимо, що для роботи над книгою проїхали Україною близько 10 тисяч кілометрів протягом майже півтора року, щоб відшукати зруйновані пам'ятники Володимиру Леніну. А ідеєю для її створення стали події 2013 року, коли у Києві на бульварі Шевченка було повалено чи не найвідомішого "червоного вождя", а потім Україною прокотилася хвиля ленінопаду.

У Аккермана та Гобера тоді виникло резонне запитання: "А куди, власне, поділися осколки цього пам'ятника? Куди взагалі поділися всі пам'ятники Леніну, враховуючи, що в 1991 році в Україні було 5 500 його статуй?". Відтак, пошуки перетворилися на захопливий фотопроект.

Це почалося набагато раніше 2014 року. Ще до падіння СРСР один пам'ятник Леніну було демонтовано на Заході України. Потім перша хвиля знесення почалася після проголошення Незалежності. За останні 45 років половину з 5,5 тисяч пам'яток було демонтовано. Потім нічого не відбувалося, аж до ленінопаду. Коли статую протестувальники повалили в центрі столиці на початку революції, люди були озлобленими, вони руйнували пам'ятник ногами з неймовірною жорстокістю, немов мова йшла про Берлінську стіну. Це була злість не проти конкретної людини, а проти всього того, що уособлював цей пам'ятник: радянське минуле, сучасна політика Путіна… Нарешті, настала третя фаза – офіційна декомунізація,
– пояснює задумку проекту Нільс Аккерман у коментарі виданню Liberation.

Читайте також: На Одещині дітей "зомбують" цитатами Леніна та "комсомолом"

Вже під час свого розслідування Нільс Аккерман і Себастьян Гобер виявили численних Ленінів і їхні рештки (ніс, рука, голова, нога) у найнесподіваніших місцях: в садах і парках, на звалищах, в коридорах музеїв, у приватних квартирах.

Однак, до своєї книги журналісти помістили не лише фотографії, а й історії людей.

"Нас підкорило те, що у кожного українця є що сказати про Леніна. У кожного жителя екс-СРСР була своя думка. У свідченнях кожного, кого ми зустрічали – це були політики, охоронці, бабусі – була своя правда. Вони не завжди говорили про Леніна, частіше про епоху, про дії комуністів, про сенс мати такий пам'ятник в своєму районі. І кожне таке висловлювання суперечило попередньому. Звідси випливає повна розпливчастість суджень. Зрештою, вже не знаєш, що і думати про декомунізацію та про Леніна", – підкреслював Аккерман.

Так, у Новій Богданівці зник пам’ятник Леніну, натомість на його місці з’явився "фонтан Леніна", як нарекли його місцеві жителі, а під Одесою замість екс-очільника СРСР місцевий митець створив пам’ятник Дарту Вейдеру.

Читайте також: "Ленін" став "українським гетьманом" на Запоріжжі

"Для мене одним із найзворушливіших свідчень цього проекту, що послужило виправданням правильності нашого підходу, стала розповідь одного юнака з Харкова про те, що "він відчув себе чоловіком в той вечір, коли повалив Леніна". Однак він пояснив, що метою є не Ленін і не комунізм. У містах на Сході України біля підніжжя пам'ятника Леніну призначалися зборів сепаратистів. Його знесення для жителів Харкова ставало питанням війни або миру. Немов знищуючи місце зустрічі, можна вирвати коріння зла. Зрештою, ці пам'ятники повсюдно стали грати роль, що виходить далеко за межі їх початкової символіки; Ленін став представляти не стільки комуністичне спадок, скільки російське втручання", – резюмує фотограф.