"Закон ночі": гангстер з мораллю на шляху до "американської мрії"

У цьому божевіллі та замкнутому кругові ворожнечі Бен Афлек розповідає нам про життя гангстера на ім'я Джо Коглін, який не забув, що таке мораль. Коглін побував на війні та з того часу пообіцяв собі більше не виконувати чиїсь накази. Зрештою, від долі не втечеш – війна переслідувала його майже все життя, просто вона перетворилась з Першої світової у війну за територію збуту товару, за поставки, за авторитет, за жінку… Будь-що у світі гангстерів звикли відбирати силою, тож владу складно здобути, а ще складніше втримати її та не загинути.

Джо Коглін, син поліцейського а за сумісництвом злочинець, завжди старається жити за своїми "поняттями", не впускаючи у душу всю жорстокість, яку з собою ніс ганстерський світ. Джо вміє любити – віддано і по-справжньому. Він принципово торгує лише алкоголем, не беручись за бізнес із повіями та важкими наркотиками. Він старається домовлятись з людьми, а не сіяти за собою гору випадкових трупів. Такі вже у цього хлопця принципи. І вони, як ви здогадались, добряче ускладнювали "совісному" гангстеру життя.

Фільм "Закон ночі" хороший своєю багатогранністю. Кожен може виділити для себе різну основну думку. Тут намішано багато чого: те, наскільки беззмістовна війна; мистецтво вести бізнес в тіні; те, як люди інколи по-різному бачать стосунки, а любов сліпить очі; навіть в найважчі часи, особливо у найважчі часи, людей цікавить порок; люди не міняються, хіба під час неймовірних переломних моментів, підготованих долею; рай можна влаштувати на землі – достатньо почати правильно жити та позбутись гріха. Але, суб'єктивно, найважливіша нитка, яка тягнеться впродовж всієї сюжетної лінії — "що посієш, те й пожнеш". Саме цьому навчав Когліна батько на початку стрічки, пояснюючи, що наслідки наших вчинків знаходять нас раптово і, зазвичай, приходять звідти, звідки ми їх зовсім не чекали. Тією ж думкою фільм і завершується. Ми платимо за вибір, який робимо.

"Закон ночі" — однозначно не "Операція Арго". Тобто не найкраща стрічка з Беном Афлеком у режисерському кріслі. Це четверта робота Афлека як режисера та вже друга його екранізація роману Денніса Ліхейна (у 2007-му Бен зняв "Бувай, дитинко, бувай"), та на Оскар вона не тягне. Ти не менше, фільм не виглядає поганим і його не варто викидати у смітник історії. Критики часто-густо називають "Закон ночі" вторинним, напханим цитатами із класичних стрічок про ганстерів на кшталт "Хрещеного батька". Та це все відходить на другий план, якщо не шукати співпадінь, а зосередитись на конкретно цій історії. Вона хороша та пропрацьована. Цей фільм не виглядає плоским і викликає стійке враження, що поза кадрами, які бачить глядач, залишилось багато недоказаного та непоказаного, але продуманого творцями.

У підсумку, ким би ти не був, якщо в тобі є хоч краплина хорошого – то ти прагнеш любові та затишку, банального людського щастя, а у нашому випадку – так званої "американської мрії". А як говорить нам слоган "Закону ночі" – "у американської мрії є ціна". До усвідомлення того, що рай буває і на землі, герой Бена Афлека йде довго і тернисто, втрачаючи близьких та несучи за собою тягар вірності особистим принципам. Однозначно, не найгірший персонаж, якого можна побачити на кіноекранах. Він суперечливий, але цікавий, і мимоволі викликає у глядача повагу.

Про якість стрічки говорить і рейтинг на IMDb — там у "Закону ночі" тверде 7. "Не фонтан", але дуже навіть вартий перегляду фільм, де в рамках життя одного чоловіка вдало показують значно ширшу картину часу, в якому він жив.

Також у кіно: "Assassin's Creed: Кредо вбивці" — ще одна невдала екранізація комп'ютерної гри?