Роковини смерті Сергія Параджанова: геній та Україна

Про те, що пов'язує великого режисера з Україною – читайте у матеріалі LifeStyle 24.

Читайте також: День народження Мерилін Монро: 8 фактів про секс-символ, які вас здивують

Все почалося з Шевченка

Параджанов працював асистентом режисера на фільмі "Тарас Шевченко".

28 червня закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.

З Україною пов'язана значна частина творчої біографії митця. В Україні створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі — 1957), "Перший хлопець" (1958), "Українська рапсодія" (1961), "Квітка на камені" (1962, у співавторстві з А. Слісаренком).

"Тіні забутих предків"

Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків".

Фільм був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою "Вогняні коні") інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.

Стрічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

За бажання свободи потрапив до тюрми

У 1965–1968 роках Параджанов разом з іншими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз'яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ.

У березні 1973 у Києві був заарештований і засуджений до п'ятирічного ув'язнення за гомосексуалізм, хоча в обвинувальному вироку були статті і "за спекуляцію", і "за український націоналізм".

Параджанову дали п'ять років колонії суворого режиму. Попри "пікантну" статтю, за яку посадили кіномитця, він став неабияким авторитетом у тюрмі

Завдяки міжнародній кампанії протесту 30 березня 1977 Параджанова звільнили. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі. І в подальшому зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів.

Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми "Intermezzo" (за М. Коцюбинським), "Київські фрески", "Ікар", "Сповідь".

Визнання в Україні

Вважається вірменським і українським кінорежисером. Є народним артистом УРСР (з 1990), лауреатом Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991, посмертно).

У 2013 році знятий український біографічний фільм про Параджанова. Режисерами виступили Олена Фетісова та Серж Аведікян. Аведікян зіграв також головну роль. Прем'єра фільму відбулася 4 липня 2013 на кінофестивалі в Карлових Варах, у прокат в Україні фільм виходить з 3 жовтня. Параджанов був висунутий від України на премію Оскар в номінації "найкращий фільм іноземною мовою".