"Я відразу зрозуміла, що це – назавжди": щемлива історія кохання Мирослави та Георгія Гонгадзе

Історія Мирослави та Георгія – про кохання, яке сильніше за смерть. Вже понад 20 років Мирослава веде боротьбу з темрявою й намагається покарати тих, хто забрав у неї Георгія. У день народження цієї фантастично сильної жінки Love 24 розповідає її історію кохання.

Зверніть увагу Кохання – на першому місці: історія Ріти, яка пішла за покликом серця, та воїна ЗСУ Дмитра

Мирослава зізнавалася, що закохалась з першого погляду. Майбутнє подружжя звела мрія Георгія відкрити у Львові центр грузинської культури. Мирослава на той час працювала у молодіжному відділі Львівської державної обладміністрації. Тож Георгій прийшов до неї у справі, а знайшов своє щастя.

У перший момент Мирослава звернула увагу на зовнішність Георгія. Вона зауважила, що у нього – "обличчя ідеальної форми". 

Я його побачила й відразу зрозуміла, що це моя доля, що це назавжди. До речі, за життя я йому цього так і не сказала,
– поділилася Мирослава.

Вона зауважила: Георгій був людиною-феєрверком. Він постійно фонтанував ідеї, більшість з яких – нездійсненні. Тому Мирослава фільтрувала їх та допомагала реалізувати те, що було реальним. 

Георгій мріяв писати. Однак на той час ще не володів українською бездоганно, тому Мирослава стала його редакторкою. Вона підтримувала чоловіка й зробила значний внесок у розвиток його кар'єри. 

У 1995 році Мирослава та Георгій одружилися. Медовий місяць молодята провели у Карпатах. У 1997 році у них народилися донечки-близнючки Нана та Соломія. На жаль, побачити їх дорослими Георгій не встиг. 

Щаслива сім'я на відпочинку / Фото з мережі

Георгій просив сім'ю поїхати 

Мрією та метою Георгія була змінити Україну на краще. Проти його чесності та готовності до останнього боротися за правду не діяли, ані підкупи, ані погрози. Георгій був готовий віддати життя за Україну. Мирослава розповідала, що він не боявся смерті. Однак хвилювався за дружину та донечок. 

Георгій з донечками / Фото зі сторінки Мирослави Гонгадзе

Одного разу Георгій повернувся додому й сказав, що їм рекомендують поїхати на деякий час, бо є велика небезпека. Зрештою, донечок відправили на літо до дідуся й бабусі. Тим часом Георгій та Мирослава залишилися у Києві.

Ситуація ставала вже загрозливішою. Мирослава плакала й просила Георгія змінити свою риторику. Водночас він йшов до кінця.

"У морзі я побачила те, що залишилося від мого кохання"

В останній рік життя Георгій наче щось відчував. Він потребував підтримки Мирослави. Напередодні нового року (2000) у телефонній розмові попросив сказати, що вона його любить.

Попри напружений робочий графік, Георгій намагався якнайбільше часу провести з дружиною та доньками. Він сказав Мирославі, що вона – відповідальна за Нану та Соломію. 

У вересні 2000 року Георгій зник. Спершу Мирослава думала, що його викрали й силоміць десь утримують. Вона намагалася надати справі максимального розголосу, сподіваючись, що цим убезпечить коханого. Однак у листопаді того ж року знайшли обезголовлене тіло.

Через два місяці в місцевому морзі я побачила те, що залишилося від мого кохання. Ідентифікувати його було неможливо. Прокурор хотів, щоб я сказала, що не можу ідентифікувати тіло. Немає тіла – немає злочину. Я намагалася сказати правду і написала у протоколі: "Це тіло з великою ймовірністю належить моєму чоловіку Георгію Гонгадзе,
– розповіла Мирослава.

Поховавши коханого, вона продовжила його боротьбу. Мирослава більше не вийшла заміж. Своє життя вона присвятила вихованню донечок та журналістській і суспільно-політичній діяльності. 

Бо справжнє кохання не закінчується зі смертю коханої людини. Воно триває вічно.