Хто створив українське кіно: імена, якими треба пишатись

У суботу, 14 вересня, відзначається День українського кіно. День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня. На честь свята редакція LifeStyle 24 пропонує згадати про українських режисерів та майстрів кіно, які творили та знімали ще у минулому столітті, але з яких режисери беруть приклад досі.

Читайте також: 4 фільми, які вразили Олега Сенцова за останніх п'ять років

Іван Кавалерідзе

Багато людей знають Івана Кавалерідзе як видатного скульптора, однак його вклад у розвиток українського кіно є не менш значущим.

За своє життя митець встиг не лише зняти 10 повнометражних фільмів, але і створити близько 20 пам’ятників, поставити 10 театральних п’єс та написати книжку спогадів.

Про Кавалерідзе-скульптора почали говорити ще коли йому було 25 років. Тоді він виграв конкурс на найкращий проект скульптури Княгині Ольги, Андрія Первозванного та Кирила і Мефодія. Зараз усі постаменти стоять на Михайлівській площі у Києві. Тоді він переміг набагато досвідченіших та старших митців.

Іван Кавалерідзе і Данило Кулиняк біля пам'ятника Шевченку в Ромні

Про Кавалерідзе-режисера почали говорити згодом, коли вийшла його 4 картина – "Коліївщина", знята за мотивами роману Тараса Шевченка "Гайдамаки". Фільм, за деякими даними, зазнав численних правок, а певні кадри взагалі довелось перезнімати. Усе, аби фільм сподобався тогочасній владі. Однак картина все одно була вщент розкритикована.

Митець, на відміну від інших представників українського кіно, зазнав найбільших ідеологічних утисків з боку радянської влади. Зокрема його перший справжный фільм "Злива", який розповідав про етнічних українців, за "загадкових" обставин не зберігся.

Вершиною режисерської творчості Кавалерідзе вважають фільм "Прометей", який став останньою краплею в чаші терпіння радянської влади та кінцем незалежної творчості митця. Парадоксально, адже фільм був знятий про російську визвольну боротьбу та революцію, однак радянська влада дуже гостро розкритикувала фільм. Після його виходу Кавалерідзе заборонили знімати історичні фільми і працювати з молоддю.

Після цього режисер зняв ще 3 фільми, однак з Кремля за ним дуже сильно спостерігали і намагались якомога більше переробити його фільми.

Олександр Довженко

Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.

Його доля чимось схожа із долею Кавалерідзе, адже його постать також понівечена ідеологією. Він у свій час став одним із найпопулярніших українських режисерів, якого дуже поважали та яким захоплювались у цілому світі. Але недолюблювали у Москві.

Він був змушений вступити у лави Партії більшовиків України, щоб мати змогу вільно творити. Однак це йому не надто і допомогло.

Його перший відомий фільм "Звенигора" здійняв фурор на найбільших майданчиках Європи, США та Канади. Легендарний Чарлі Чаплін називав Довженка єдиним митцем, пеотом та мислителем, якого слов’янство дало світові.

Однак справжня слава до режисера прийшла після фільму "Земля". Його крутили майже у всіх країнах світу і після цієї картини Довженка навали "Гомером кіно".

Вже тоді (у 1930 році) фільм почали вносити до різноманітних списків найкращих фільмів світу. Навіть більше – лише кілька років тому цей фільм ЮНЕСКО визнало одним із п’яти творів, які вважаються світовими шедеврами.

Разом з тим Довженко зняв кілька фільмів, якими "задобрював" радянську владу та які гарантували йому вільне життя та пересування.

Мало кому відомо, але "Земля" з самого початку задумувалась автором як озвучене кіно. Однак через тиск влади його довелось зробити німим. Деякі сцени у фільмі навіть часом видаються незрозумілими, адже знімались для звукового кіно.

Параджанов Сергій

Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм

Цього українського режисера знали та поважали у всьому світі. Перед ним схиляли голову такі митці як Федеріко Фелліні, Мікеладжело Антоніоні, Жан-Люк Годар, Анджей Вайда, Ів Сен Лоран та Андрій Тарковський.

Сергій Параджанов став творцем візитівки українського поетичного кіно – фільму "Тіні забутих предків". Картина отримала 39 міжнародних нагород та 24 гран-прі на кінофестивалях. Нею захоплювався весь світ та згодом картина стала класикою світового кіно того періоду. Вже у 2010 році відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав "Тіні забутих предків" найкращою картиною у світі.

Помилково вважається, що "Тіні забутих предків" – це такий собі бенефіс Параджанова. Насправді цей фільм створили три митці та друзі режисера: Юрій Іллєнко, який був оператором, Іван Миколайчук, який зіграв головну роль, та власне сам Сергій Параджанов.

Однак такий вільний та відомий у всьому світі режисер сильно мозолив очі радянській владі. Коли Параджанова запроторили у в’язницю (йому інкримінували український націоналізм та гомосексуалім), то на його захист виступила міжнародна спільнота та розпочала масштабну кампанію із його звільнення. І таки свого домоглась.

Після виходу з тюрми Параджанову заборонили жити в Україні і він повернувся до Тбілісі, де продовжив займатись творчістю. Однак не зважаючи на свободу, його життя тоді назвати спокійним не можна. Через шалений тиск кілька його знятих фільмів заборонили, а кілька прикрили ще на етапі сценарію.

Друзі Параджанова часто згадують, що сотні ідей режисер забрав із собою у могилу. Багато сценаріїв він підготував у в'язниці, але вони раптово "зникли" і так і не побачили світ.

Іван Миколайчук

Чи потрібно якось спеціально турбуватися про те, щоб рятувати традиційну культуру? Мені здається, що ні. Рятувати треба душу народу, душу своєї нації. Всі найбільші цінності – в серці народному

Після ролі в "Тіні забутих предків" Миколайчука навіть запрошували зніматись у Голлівуд. Параджанов ж говорив, що заборонив би йому зніматись, бо так зіграти можна лише раз у житті. Варто додати, що ця роль була дебютною в кар’єрі актора.

В період зйомок "Тіні забутих предків" Миколайчук паралельно знімався у фільмі "Сон" Володимира Денисенка, де грав Тараса Шевченка. Ризиковано, але молодий актор був такий натхненний, що ці дві ролі йому вдались.

Згодом, коли його як актора знали усі, Миколайчук вирішив знімати кіно і собі. Його найвідомішим фільмом став "Вавилон 20" і в ньому Миколайчук робив майже усе. Він написав сценарій, він був режисером, виконав головну роль та навіть займався монтажем.

Кінознавці все ж схиляються до того, що найбільшим здобутком Миколайчука слід вважати не роль в "Тінях…", а саме "Вавилон ХХ". Стрічка була знята за мотивами книги "Лебедина зграя" Василя Земляка та розповідала про перші кроки колективізації в Україні.

Як і інші фільми у той час, картина Миколайчука пройшло всі кола пекла затвердження московського "Госкино". Сценарій зазнав величезних змін та поправок, що у режисера ледь витримали нерви, аби усе довести до кінця.

Що цікаво, московська влада хотіла виправити навіть вже зняті фільми – переробити кілька кадрів та діалогів. Однак було вже пізно і фільм у тому варіанті дебютував на Всесоюзному кінофестивалі та отримав найкращий приз за режисерську роботу.